59.4 — Мотиваційна проповідь «Головного»

Гул стих. Наче хтось вимкнув увесь світ, залишивши тільки відлуння дихання й ритмічне капання води з труб. Навіть машини, здавалося, приглушили своє гудіння.

«Головний» ступив на подіум. Його рухи були повільними, розміреними, так ніби він не йшов — а плив, наче хвиля. Маска сяяла в світлі прожектора, відблискуючи так, що очі за нею залишалися невидимі. І саме це невідоме робило його/її постать ще страшнішою: жодної емоції, жодної людяності.

Голос пролунав рівно, чисто й гіпнотично, немов дзвін кришталю, що розбиває тишу:

— Світ зіпсував рецептори.
Їжа стала шумом. Люди — глухими.
Ми повернемо лад. Ми почнемо Реставрацію Смаку.

У натовпі клонів прокотилося одностайне зітхання, мов це був довгоочікуваний акорд у симфонії. Проповідники Смаку підняли свої чорні маніфести й притисли до грудей, наче святі книги. Їхні голоси загуркотіли низько:
— «Реставрація. Лад. Ложка».
Детективи, притиснуті до ґрат галереї, обмінялися тривожними поглядами.

— Це вже не просто армія, — прошепотіла Векс. — Це культ.

Фаза перша

Голос Головного потеплішав, немов розтікаючись медом, але слова різали по нервах:

— Фаза перша: Гастрофурія.
Корекція міст через вентиляції.
Вулиці пахнутимуть не димом і бензином, а прянощами й оцтом.
У фонтанах — відтінки кориці.
У теплицях — домішки, що гальмують агресію.
Всі будуть їсти й дихати єдине.

— Ми вже випробували «Запах ніжності»! — гукнув один із Кухмістрів, розмахуючи пробіркою. — Миші обіймалися! Навіть кішка заснула поряд!

Зал зареготав. Сміх був синхронний, дивно відрепетируваний. Немов їхні горлянки теж запрограмували на однаковий звук.

— Оце так, — прошепотіла Тесса, обхопивши голову руками. — Вони хочуть зробити з міст величезні маринадні банки.
Ерік нахилився ближче й буркнув:
— А ми в цих банках будемо огірочками. Солоними.
— Солоними? — перепитала вона, і на мить у її голосі з’явився нервовий сміх. — Та ні, я — точно гострий перець!

Ерік посміхнувся куточком рота. — Тоді я — той дурень, який випадково надкусив.

Фаза друга

Голос Головного став нижчим, тягучим, як грім, що котиться перед бурею:

— Фаза друга: Психо-смаковий унсон.
Тривоги, сумніви, страхи будуть зняті. Через смак.
Люди почнуть тягнутися до того, що ми дамо.
Кожна крапля кави, кожна крихта хліба буде підсилювати лояльність.
Ви знаєте, що таке справжній контроль? Це коли серце прискорюється не від команди — а від ковтка.

Старші Версії підняли руки й синхронно змахнули, як диригенти. У відповідь десятки клонів схилили голови.

— Це… — прошепотіла Лея, судомно чіпляючись за поручень. Її пальці побіліли. — Це гіпноз із ложки… вони перепишуть мозок через сніданок.
Вирій поклав свою долоню поверх її руки, стиснув, тепліше й сильніше, ніж зазвичай.
— Тримайся, — шепнув він. — Я з тобою.

Лея на секунду заплющила очі й видихнула. Її плечі затремтіли — від страху чи від того, як сильно вона відчула цей дотик.

Фаза третя

— Фаза третя: Сумісність.
Тепер голос Головного став майже шепотом. Але цей шепіт пробирав до кісток.
— Люди відмовляться від хаосу вибору.
Не буде тисячі смаків. Не буде безладу ринків.
Буде єдиний рецепт. Єдина норма.
Смак, що об’єднає.

Зал знову зітхнув — цього разу майже екстатично. Проповідники заспівали хором:
— «Єдиний смак. Єдиний лад. Єдина ложка».

У повітрі відчувалося, що ця мантра могла затягнути будь-кого.

— Я… — Тесса проковтнула слину. — Я відчуваю, що навіть мені зараз хочеться повірити в цю маячню.
— Саме тому це небезпечно, — відповіла Векс. Її голос був холодний, мов сталь. — Вони будують релігію зі смаку.
— Релігію, — буркнув Тео, — яка може проковтнути цілий світ.

Альфа тихо гаркнув, шерсть на загривку піднялася дибки.

Хтось із Писарів-Кодерів несподівано вигукнув, немов наважившись на святотатство:
— А якщо не відмовляться? Якщо хтось буде бунтувати?

Зал завмер. Усі погляди повернулися до Головного.
Він відповів так спокійно, що холод пробіг по спинах:
— Вони не помітять. Бо справжній смак — це рішення за них.

— Так! — унісся крик, і вартові вдарили чобітьми. Підлога задрижала, мов серце світу вибило такт.

Детективи, що спостерігали зверху, відчули, як цей ритм резонує в їхніх грудях. Серця билися гучніше, ніж хотілося.

— Нам треба зупинити це, — Вирій нахилився до групи, стиха, майже нечутно. — Але не зараз. Спочатку — зрозуміти їхню структуру.

Його очі горіли, мов полум’я, яке не можна сховати.

І саме в цю мить Головний підняв руку.
Лампи змінили колір на червоний.
Здавалося, увесь зал занурився в маринад із буряка.

Починалося щось нове. І всі детективи водночас відчули: час іде на секунди.