59.3 — Перша панорама: «Штаб Версій»

Вони ковзнули вузьким коридором, майже пригинаючись, доки не вийшли до металевих ґрат. Попереду відкривався величезний зал — настільки несподіваний і яскравий у світлі ламп, що декілька секунд детективи тільки кліпали від контрасту.

— Ого… — тихо видихнула Тесса, широко розплющивши очі. — Тут не завод, а якась кухонна цитадель.

Ерік нахилився до неї, майже торкаючись плечем:
— Якщо це кухня, то я боюсь навіть уявити їхній холодильник.

Внизу було видно все, мов на долоні. Ряди величезних срібних ємностей сяяли під прожекторами, немов колони храму. Скляні баки містили в’язкі кольорові рідини: яскраво-червону, як полуничний джем, мутно-зелену, мов болото після грози, густо-чорну, немов палене карамельне скло. Над усім цим клубочився тонкий туман — суміш випарів, яка то нагадувала запах щойно спеченого пирога, то раптово віддавала оцтом так, що хотілося чхати.

— Вони спеціально так, — прошепотіла Векс. — Щоб збивати відчуття. Одну мить ти голодний, а наступну — тебе нудить. Це метод контролю.

Лабораторні столи сяяли чистотою, але на кожному лежали дивні інструменти: піпетки, ножі, лопатки, фільтри, шприци й навіть щось схоже на кухонні терки, але зроблені зі сталі, важкі, небезпечні. Вентиляційні труби розходилися, немов судини, і вели в різні напрямки.
Та головне — це клони.

Унизу вишикувався строй вартових у темних фартухах зі шевронами: рухалися синхронно, немов єдиний механізм. Кожен крок луною віддавався у підлозі. Перед строєм стояв ГОЛОВНИЙ — у масці з полиском, яка спотворювала обриси обличчя так, що неможливо було сказати, чоловік це чи жінка. Фігура трималася прямо, владно, у кожному русі відчувалася зосереджена сила.

Біля них, на окремих платформах, розташувалися Старші Версії: сім постатей, кожна підписана на спині плащем: «Гіркота», «Солод», «Кисло», «Умамі», «Дим», «Трава», «Сіль». Вони стояли майже нерухомо, але час від часу робили короткі жести — як диригенти смаку. Один піднімав руку, і десятки клонів одночасно змінювали ритм рухів. Інший робив різкий помах, і одразу ж запалювався новий ряд ламп. Це була не просто дисципліна — це була симфонія покори.

— Мене аж морозом пробрало, — прошепотала Лея. — Вони ніби ноти у чиїйсь мелодії.
Вирій обережно стиснув її пальці, ніби даючи зрозуміти: я тут, тримайся.

Далі — Кухмістри-Технологи. У білих халатах, рукави закочені, обличчя вкрай зосереджені. Один саме наливав рідину з зеленуватим відтінком у величезну колбу, а поруч інший кидав у чан пучок свіжого базиліку. Раптом рідина в колбі зашипіла й змінила колір на фіолетовий. Клон записав щось у блокнот і кивнув, немов зафіксував успіх.

— Тільки уяви, — пробурмотіла Тесса, — вони тут не суп варять, а алхімію практикують.
— От і скажи тепер, що моя борщова магія перебільшена, — тихенько підколов Ерік.

У кутку сиділи Писарі-Кодери. Вони працювали за консолями, що світилися строкатими панелями. Схеми, схожі на сітки смакових рецепторів, миготіли різними кольорами. Пальці клонів бігали по клавішах, вводячи команди. Час від часу з динаміків лунало:
— «Матриця «Солод-7» — перевірка».
— «Готовність — 94%. Продовжити».

Далі ходили Проповідники Смаку. У довгих білих плащах, у руках чорні маніфести, їхні голоси звучали низько й ритмічно, наче молитви:
— «Хто контролює смак — той контролює душу».
— «Вибір — ілюзія. Ложка — істина».

— У них справжня армія, — прошепотіла Векс, спостерігаючи. — І кожний знає місце.
— Бо смак — це дисципліна, — відповів Тео. — І зброя.

Раптом із глибини залу долинув крик. Один із клонів-охоронців у комбінезоні схопив іншого за комір і рявкнув:
— «Ти пересолив матрицю! Наказ був: 0,07% натрію, а ти дав 0,08! Ти хочеш розбалансувати всю партію?!»
Другий клон тремтів.
— «Вибачте, я… я подумав, що…»
— «Тут не думають. Тут виконують!» — гримнув перший і відштовхнув його так, що той вдарився спиною об бочку.

— Ідеальна демократія, — прошепотіла Тесса з гіркотою. — Один сипнув зайву дрібку — і все, ти вже ворог народу.
— Мені подобається, що навіть у революційних клонів є кулінарні скандали, — додав Ерік, усміхаючись. — Ще трохи й вони почнуть сваритися через борщ без буряка.
— Шшш! — шикнула Векс, але навіть у неї смикнулися губи від усмішки.

Альфа, який лежав попереду, тихо гаркнув, немов попереджаючи: «Тихіше». Він навіть підняв вухо, демонструючи, що слухає краще за всіх.

У кутку з’явилася група Розвідників-Відбитків. Вони були бліді, з темними колами під очима, рухалися ривками, наче маріонетки. Один простягнув скляну пробірку іншому і прошепотів:
— «Це новий зразок — зі зливової каналізації. Там присмак страху. Його треба додати до «Гастрофурії».»
— «Присмак страху?» — тихо перепитала Лея, відчуваючи, як її морозить.
— «Вони збирають емоції в смакові формули», — прошепотів Вирій. — «Вони не просто готують. Вони конструюють світ».

— Це вже не кулінарія, — додав Тео, насуплено стискаючи кулаки. — Це психохімія.

У цей момент у залі задрижали труби. Світло на мить змінило відтінок — стало холоднішим, синюватим. Один із Кухмістрів крикнув:
— «Головний іде!»

І весь зал стих, немов одним рухом хтось прибрав звук. Лише 

гул машин і ритмічне капання конденсату з труб нагадували, що світ рухається.