Розділ 59 — “Збори Версій”; 59.1 — Клон, що зрадив тінь

Кухня агентства дихала вечірнім спокоєм: запах свіжоспеченого печива, дитячі сміхи з вітальні, гуркіт кубиків Лего, що розсипалися по підлозі. Лампочка над столом мерехтіла, додаючи затишку. Здавалося, ніщо не може порушити цю атмосферу домашнього тепла.

І саме тоді на балконі скрипнула ручка — звук такий чіткий, ніби хтось невидимий, але дуже знайомий, вирішив переступити межу.

— Ви це чули? — насторожено підняла голову Тесса.

Альфа зреагував першим: загарчав, шерсть на холці піднялася, хвіст витягнувся прямою стрілою. Він кинувся до дверей балкона, готовий рвати будь-яку тінь.

Замість ворога до кімнати увійшов той самий Клон, з яким вони вже мали справу в розділі 55. Його рухи були ніби ламані — як у людини, що ще вчиться ходити своїми ногами. Голос тремтів, але очі світилися відчайдушністю, ніби він прийшов сюди востаннє.

— Вони готуються, — видихнув він замість привітання. — Ви не розумієте, там ціла армія. У нас є ієрархія. Є Головний. Є Версії — старші, стабільні. Є Відбитки — молодші, нестійкі. Кожен має своє місце. І всі вони готують… революцію.

Слово “революцію” він вимовив із таким наголосом, що навіть Лум, який досі намагався збудувати вежу з кубиків, завмер і насторожено підняв голову.

Клон ковтнув повітря, ніби боявся, що наступна фраза змінить усе:
— Вони хочуть переписати світ їжі. Створити нову психокулінарну систему. Їжа, яка не просто годує, а змінює думки. Контролює серця. Ніхто не зможе їсти й лишатися собою.

— Господи, — прошепотіла Лея й зробила крок уперед. — Чому ти розповідаєш це нам?

Клон опустив голову.
— Бо я… я не хочу бути частиною цього. Я — збій. Я не слухаю їхнього коду. Вони вважають мене дефектом. Якщо лишуся — мене зітруть. Якщо піду — у мене є шанс бодай щось виправити.

— Тобто, — скоса глянув Вирій, — ти здаєш своїх, щоб урятувати шкуру?

— Так, — чесно відповів Клон, навіть не намагаючись прикрасити. — Але ще й тому, що якщо вони переможуть… ви втратите дітей. Ви всі втратите все.

Тиша впала важка, мов густий сироп. Навіть Альфа, який хвилину тому гарчав, тепер сидів мовчки, притиснувши вуха.

Ерік потер потилицю й криво всміхнувся:
— Чесно, у мене вже від самої розмови печія. Революція через їжу? Серйозно?

Клон різко стиснув кулаки, і на його блідих руках проступили синюваті прожилки коду:
— Ви не розумієте. У вас не буде вибору, що їсти. Вони хочуть поставити кожну тарілку на службу своєму Головному. Уявіть: ви з’їли борщ — і вже думаєте, як він наказав. З’їли печиво — і вже вірите, що він правий.

— Це вже не кулінарія, — змерзлим голосом сказала Тесса. Вона притиснула руки до плечей, наче відчула холод від самих його слів. — Це… рабство.

— І це відбувається на старому консервному заводі, — прошепотів Клон. — Там їхнє лігво. Там котли, цистерни, пробірки. Там вирощують смакові культури. І символ — роздвоєна ложка.

Векс перевела погляд на Тео. Її пальці знайшли його руку й стиснули — мов беззвучний сигнал: “Ми мусимо йти”. Тео стиснув у відповідь.

— Ми мусимо це зупинити, — сказала Векс уголос. Голос її був рівним і холодним, немов криця.

Клон відступив до дверей.
— Далі я не піду. Вони відчують, якщо я буду поруч. Але… я зробив, що міг.

Його силует розчинився в темряві балкону так само раптово, як і з’явився. І в кімнаті лишилася тільки тиша й відлуння його слів.

— Мам, а ти довго? — Лум торкнувся Тессиного рукава липкими від компоту пальцями.

Тесса миттю схилилася до нього, притиснувши долонею його теплу щічку:
— Недовго, зайчику. Ти ж герой, пам’ятаєш? Герої вміють засинати з першого «колискова — раз».

— А якщо «два»? — підкинула Кая, визираючи з-за плеча няні. В її очах світилася допитлива хитрість.

— Тоді Альфа тебе перехропає, — серйозно відповів Ерік і загарчав так переконливо, що навіть Лум розсміявся крізь тривогу. Альфа гордо підняв хвіст і пирхнув, ніби підтверджуючи: «Так і буде».

Няня, яка стояла позаду, впевнено кивнула:
— У нас є пазли й печиво. Ви робіть, що мусите. Діти будуть у надійних руках.

Лея поправила комір Вирія. Він — її рукавичку. Їхні пальці зустрілися на мить, і ця мить запеклася в пам’яті тепліше за будь-які слова. Її очі сказали більше, ніж будь-яка мова: «Повертайся». Його пальці відповіли: «Я повернуся».

Векс і Тео синхронно кивнули одне одному, мов дві половини одного плану. Тео навіть жартома шепнув:
— Ну що, напарнице, знову в лабораторію жахів?
— Це ж ми любимо найбільше, — відказала Векс, але куточки її губ здригнулися від хвилювання.

Двері зачинилися, і в квартирі стало так тихо, що навіть годинник цокав гучніше.
У підвалі агентства, де зберігали спорядження, запанував робочий хаос.
— Ліхтарі є? — перевіряла Лея, шарудячи рюкзаком.
— Троси взяв, — відгукнувся Вирій, поправляючи карабіни на поясі.
— А аптечка? — гукнула Тесса, розпихаючи речі по кишенях.
— Звісно, з двома пачками бинтів і шоколадом, — підморгнув Ерік. — Шоколад — головний лікар, якщо що.
— Я беру хімічні проби, — уточнила Векс. — І тест-смужки. А ще ось цей набір для аналізу рідин.
— А я блокнот, — додав Тео. — Хтось мусить записувати формули. І хтось мусить потім зрозуміти, що ви наварите.