58.9 — Кулінарна пастка

Фінал турніру настав, і повітря на Містичному ринку спецій було густим від ароматів кориці, імбиру та свіжозвареного супу. Глядачі сиділи на дерев’яних лавках, затамувавши подих, адже центральний казанок з мармеладками і фальшивим інгредієнтом стояв на сцені як магічний артефакт. Раптово “Шепіт Кухні” спробував вкрасти приманку.

З казанка піднялася хмара пряного диму, яка вибухнула веселковими блискітками. І прямо в центрі диму проявилася постать злодія: високий, стрункий, але гнучкий, наче тінь, що 

ожила; маска з темного металу приховувала обличчя, а її краї прикрашали маленькі, загнуті шпильки, що переливалися вогниками спецій; очі світилися яскравим янтарем; одяг темно-синій із золотистими й червоними вкрапленнями, ніби сотканий із диму та магії; на руках довгі рукавички з золотистим пилом; чоботи м’яко ковзали по підлозі, залишаючи сліди легкого ароматного диму.

— Це він! — вигукнув Ратон, застрибавши на лапках. — Це… це Пан Корифей! Я впізнав його!

— Пан Корифей? — здивовано підхопила Лея, нахиляючись вперед.

— Так! — підтвердив Ратон, хвіст смикався, як батіг. — Колись він викрав у нашого роду рецепти шафранового сиру! Тепер він вирішив діяти знову!

Злодій спритно підкрався до казанка, але тут же потрапив у хмару фальшивого інгредієнта. Дим обволік його, блискітки мармеладок прилипли до маски, і його силует став чітким. Глядачі затамували подих: Пан Корифей більше не міг залишатися невидимим.

— Тепер! — крикнув Вирій, миттєво підштовхуючи казанок разом із Леею, обмежуючи рухи злодія.

— Не дамо йому втекти! — додала Векс, стрибнувши на сусідній прилавок.

Тео, тримаючи Каю на руках, перекрив шлях із іншого боку. Лум і Кая, захоплені ситуацією, бігали навколо, намагаючись не потрапити під летючі спеції. Лум випадково натрапив на повітряну кульку, що висіла над прилавком:

— Мамо! Дивись! — вигукнув він, розмахуючи руками.

— Я можу кинути! — підхопила Кая, і вони кинули кульку прямо в тінь Пан Корифея. Маска зісковзнула, відкривши обличчя злодія, і він спіткнувся, ледь не впавши.

— Ой! — скрикнув Пан Корифей, намагаючись утримати казанок із супом.

— Тримайте його! — кричав Ратон, стрибаючи і підштовхуючи злодія назад.

Ерік схопив казанок, Тесса допомагала Луму і Каєві стежити за безпекою, а Вирій і Лея обережно блокували вихід злодія. Альфа стрибав поруч, гавкаючи, тягнув усіх у потрібному напрямку.

Хаотичне переслідування розгорнулося між яскравими прилавками. Пан Корифей підстрибував, ухиляючись від повітряних кульок, коробок зі спеціями та стрибків дітей. Він то ховався за величезними банками з ванільним пилом, то прослизав між колонами дерев’яних прилавків, залишаючи за собою аромат кориці і страху.

— Сюди! — крикнув Ратон, стрибаючи на прилавок, щоб перекрити шлях. — Не давайте йому вибратися!

— Ловіть його! — додав Вирій, кидаючи руку на казанок, щоб обмежити його рух.
Лум і Кая випадково штовхнули кілька коробок, що впали на капелюх Пан Корифея, а кулька, яку вони кинули разом, вдарила його прямо в спину. Злодій спіткнувся, ледве втримавши казанок, і ковзнув на мармеладках, які розсипалися по підлозі.

— Ха! — реготала Лея, підбігаючи до злодія.

— Суп цілий! — радісно додала Векс, показуючи казанок.

Ратон стояв над упалим злодієм, лапки стиснуті, хвіст дрижить:

— Я не можу повірити! Пан Корифей… це він! Мій давній ворог!

Діти плескали в долоні від радості, Альфа гордо гавкав, а атмосфера навколо наповнилася ароматами спецій, сміхом і трішки хаосу. Суп залишився цілим, а Пан Корифей був повністю викритий.