Розділ 58 — “Рецепт із минулого”; 58.1 — Лист-запрошення і шок на сцені

Ранок почався дивно — навіть для агентства, де дивне було звичним. Лея, ще не встигнувши допити какао з гвоздикою, відчула щось холодне під ліктем. Озирнулася — на підвіконні лежав яскравий, золотистий конверт, ніби шматок сонця, який випадково залишили вночі.

— Це що за… лимонна пошта? — пробурмотіла вона, помітивши штамп у формі половинки лимона, на якій химерно світився дрібний напис «Доставка смаку гарантована».

Вона обережно розірвала конверт — і звідти легенько пахнуло ваніллю та чорним перцем. Усередині — запрошення на 

«Кулінарно-детективний фестиваль “Смак Розкриття”». Шрифт був таким пафосним, що здавалося, він ось-ось почне вимовляти слова сам:
“Запрошуємо найкращих слідчих і кулінарів міста на подію року, де розкриваються не лише злочини, а й смаки”.

— Це точно жарт від Еріка, — впевнено кинула Лея, піднімаючи очі, в яких уже починав з’являтися знайомий вогник недовіри.

— Та нє, — Ерік навіть не відривався від боротьби з тостером, у який вперто намагався засунути величезний шматок багета. — Якби я таке робив, то намалював би від руки. І з коміксами. І з піратами. Без лимонів.

Лум, який сидів за столом, старанно обмазуючи вівсянку медом так, що вона нагадувала щось середнє між кашею та будівельним розчином, гордо випрямився:
— Це я! Але… нє. Я ще маленький, але розумний. Таке ще не вмію. Але можу навчитися.

— Підозріло, — Векс узяла запрошення, розглядаючи його так, ніби воно могло вистрілити. — Тео, це ж не ти?

— Якби я робив запрошення, воно пахло б корицею, — відповів Тео з лукавою посмішкою, легко обіймаючи Векс за талію. — І точно мало б блискітки.

— А може, це такий піар-хід? — підняла брову Тесса. — Типу: “зберемо всіх і дамо нагороду найкращим”?

— Або це пастка, — пробурчав Вирій, ковзнувши поглядом на 

Альфу. Пес, ніби почувши, тихо гаркнув і злегка підняв губу, показуючи, що думку господаря підтримує.

— Якщо пастка, — серйозно додав Лум, — я візьму свій меч.

— І я! — Кая миттєво підскочила, озираючись у пошуках чогось, що можна було б використати як зброю. Її погляд упав на огірок.

За годину всі вже були у вітальні агентства. Атмосфера нагадувала підготовку до гала-вечора… якби гала-вечори проводили в дитячому садку, де хтось постійно розливає сік, а хтось приміряє плащ супергероя.

— Лум, зніми плащ, — попросила Тесса, нахиляючись, щоб застебнути йому куртку. — Це фестиваль, а не прем’єра фільму.

— А якщо там буде битва? — цілком серйозно спитав син, перевіряючи, чи дерев’яний меч на місці.

— Кая, не бери в кишеню ті огірки, — сказала Векс, помітивши дивні опуклості у курточці доньки.

— Це на випадок, якщо буде нудно, — невинно відповіла дівчинка.

Ерік тим часом намагався впихнути у сумку фотоапарат, блокнот, два термоси кави та набір приправ «на всяк випадок».

— Це кулінарний фестиваль, Ерік, — нагадала Тесса. — Там спецій буде більше, ніж у твоєму улюбленому супі.
— Ага, але мої краще, — впевнено відрубав він.

Дорога до фестивалю була схожа на розслідування з трьома невгамовними свідками:

— А якщо там будуть зомбі-поварі? — підстрибувала Кая.
— А можна я буду суддею? — серйозно глянув на Тессу Лум.
— А якщо там буде сир, можна мені весь? — Не зупинялась Кая.

Фестиваль розкинувся на центральній площі міста, перетворивши її на яскравий хаос із запахами, барвами і звуками. Під наметами смажили, варили, карамелізували та підпалювали страви з артистизмом циркових трюків. Запахи змішувались у дивовижний коктейль: шоколад намагався перемогти часник, а свіжа зелень сперечалась з ароматом смажених каштанів.

Діти, побачивши намет із солодкою ватою, рвонули туди так, ніби він був єдиною безпечною територією у світі. Альфа, як охоронець на службі, пішов за ними, пильно стежачи, щоб вони не загубилися і не з’їли щось підозріле.

Сцена в центрі площі була прикрашена гірляндами з паперових виделок і ложок, а за кулісами вже чувся барабанний дріб. Глядачі гуділи в очікуванні. І раптом, із-за куліс, він з’явився.

Пан Ратон.

Фартух із написом «Правда подається гарячою», капелюх-брі, вуса, загнуті так, що ними можна було різати масло. Він зробив три демонстративні кроки, розкинув лапи і театрально виголосив:

— Моє нове агентство “Сир і Сліди” стане №1! А ви, мої милі конкуренти, готуйтеся програти!

Зал дружно протягнув: “Ооо!”.

— Мама, він смішний! — захоплено вигукнув Лум.

— Але пахне сиром! — додала Кая, щиро морщачи носа.

Альфа чхнув, ніби погоджуючись.