57.8 — Звичайна ложка чи диво?

Ваги правди нарешті зійшли на користь справедливості, і ложка, що стала символом їхніх пригод, повернулася на своє почесне місце на полиці в агентстві. Серед інших дивних і цінних речей, вона лежала, мовчазна, але водночас ніби жива — легкий блиск металу здавалося, посміхався кожному, хто випадково зупиняв на ній погляд.

Лея повільно підійшла до полиці, ніжно взявши ложку у руки. Вона відчувала, як холодний метал трохи зігрівається від тепла долоні, немов пам’ятаючи всі ті моменти — і сміх, і небезпеки, і хвилини, коли серце билося частіше від несподіванок.

— От і все, — прошепотіла вона, ніби звертаючись не лише до ложки, а й до самої себе. — Звичайна ложка чи диво? Хто ж знає… — її голос затремтів від м’якої ніжності.

Вона повернулася, погляд Лєї зустрівся з поглядом усієї команди, що стояла навколо. В очах були сліди недовіри, сумніву, але й теплота — мов усі відчували, що ця ложка — більше, ніж просто металевий предмет.

Вирій зробив крок вперед, усміхаючись з легкою іронією:

— Ну, — сказав він, підходячи ближче до Леї, — якщо це просто ложка, то вона найвеселіша ложка, яку я коли-небудь зустрічав. Бо скільки всього ми разом пережили, то без неї точно не обійшлося б.

Лея тихо посміхнулася, і їхні погляди знову зустрілися. Вона ніжно торкнулася його руки, ніби намагаючись передати безліч почуттів без слів.

— А якщо це диво? — прошептала вона майже невідчутно, — Тоді це наше диво. Наш спільний секрет.

Вирій нахилився, його рух був повільним, наповненим ніжністю й теплом. Він провів пальцями по її щокі, і в цей момент Лея відчула, як усі сумніви і тривоги розчиняються в легкому дотику. Його губи торкнулися її скроні, ніжний поцілунок, що змусив її серце затанцювати.

— Наше, — прошепотів він, і в його голосі було стільки впевненості, що Лея не могла не повірити.

Вони стояли так, майже притулившись один до одного, ніби цей момент був водночас і завершенням, і початком нової історії. Десь далеко за вікном ледь чутно заспівав вітер, а в кімнаті панувала тиша, сповнена ніжності й неповторної магії.

Раптом з-за спини долинув голос Тесси, яка з посмішкою сказала:

— Хлопці, ми ж не можемо дозволити цій ложці бути просто звичайною. Вона — наш талісман. І тепер, коли ми знову разом, перед нами відкриті всі дороги.

Вирій поглянув на неї і підморгнув.

— О, точно! Тож… чи не час нам вже підкорити нові пригоди?

Лея засміялася, відчуваючи, як її серце наповнюється радістю і надією.

— Так, — сказала вона, — адже справжні дива — це ми самі, разом.

І ложка, ніби на знак згоди, блиснула ще яскравіше, немов обіцяючи, що попереду їх чекають ще безліч історій, повних тепла, сміху, небезпек і, звісно, любові.

В кімнаті агентства панував спокій, але в повітрі вже відчувався подих нових пригод. Лея і Вирій стояли поруч, тримаючись за руки, а решта команди посміхалася, сповнена віри у майбутнє.

Цей момент став символом єдності і сили — навіть звичайна ложка може стати дивом, якщо вірити разом.

Паралельно, у затишному куточку агентства, Векс і Тео зручно вмостилися на м’якому дивані, відкинувшись на спинку. Світло лампи ледь огортало їхні обличчя, створюючи теплу атмосферу, де навіть дрібниці здавалися особливими.

Тео посміхнувся, трохи хитро ловлячи Векс за руку, його пальці легко торкнулися її долоні.

— Думаю, ми тепер справжні експерти з підробок, — пожартував він з іскринкою в очах. — Хто б міг подумати, що наші детективні навички приведуть нас до таких таємних уроків?

Векс усміхнулася у відповідь, заглядаючи йому в очі.

— Гарантую, що більше ніхто не зможе нас обдурити… принаймні, без дуже переконливого альбі, — вона хитро підморгнула, ніби дала їм з Тео новий секретний пароль.

Раптом вона злегка штовхнула його в бік, посміхаючись.

— Ти більше, ніж просто експерт, ти — мій герой, — прошепотіла Векс, її голос став ніжнішим, і у словах звучала щира теплота.

Тео повільно підхопив її під руку, притягнув ближче, і легенько притиснув до себе, як мовчазне визнання, що вони тут і тепер — разом.

— І ти — моя муза, — відповів він, притискаючи лоба до її. — Давай більше не будемо ділити наші секрети з підробками, а ділитимемо лише моменти, як цей.

Векс закрила очі на мить, вдихаючи тепло і близькість. Вона відчула, як її серце прискорює ритм, а світ навколо наче стискається до цих двох, єдиних у своїй м’якій тиші.

Їхні погляди зустрілися, і повітря між ними наповнилося ніжністю, мов невидима обіцянка, що цей момент — не останній.

Тео посміхнувся і обережно нахилився, щоб ніжно поцілувати Векс у скроню, цей поцілунок був мов тихий шепіт: «Я тут. Я поруч.»

Векс відповіла, посміхаючись у відповідь, її руки обережно обвили його шию, а він — її талію. Вони залишилися так, у цій ніжній близькості, де слова були зайвими, а почуття говорили найгучніше.

Раптом їхнє затишне «віконце» перебив голос Лєї, яка з усмішкою зауважила: