57.7 — Остання підказка і розгадка

Відлуння дверей після відходу незнайомця ще довго трималося у повітрі агентства, але Лея відчула, як напруга поступово тане, поступаючись місцем новому приливу рішучості. Ложка, що лежала перед нею на столі, ніби відчувала її думки — легенько блиснула на світлі лампи, немов закликаючи до останнього кроку.

Лея обережно взяла її в руки, відчуваючи теплий метал, що наче живий, пульсував тонкою енергією. Вона знала, що це не просто артефакт — це ключ до розгадки справи, яка довго терзала команду, змушуючи вгадувати, підозрювати, шукати сліди там, де їх майже не було.

— Ложко, — тихо сказала Лея, ніби звертаючись до найкращого друга, — що нам робити далі? Як розплутати цей клубок підробок, брехні і… дружніх зрад?

Ложка відповіла, і голос її був дивно м’яким, сповненим тепла:

— «Не слідуй буквам, а інтуїції. Не читай слова — слухай серце. І пам’ятай: дружба — це найсильніша нитка, що тримає навіть найтонші таємниці.»

Лея кивнула, відчуваючи, як кожне слово прокочується в її душі, як світло, що просвічує крізь щільний туман сумнівів. Вона швидко поділилася порадою з командою:

— Інтуїція і дружба. Ми забули про найголовніше — про людей, які стоять за всіма цими підробками. Ми заглибилися у документи, але забули, що часто правда ховається у стосунках.

Вирій усміхнувся, підхопивши думку:

— Підробки — це лише фасад. Справжня історія — у тому, хто кому довіряв, хто кого підводив.

Тесса розклала на столі зібрані докази — накладні, чеки, записи про постачання.

— Якщо припустити, що хтось із близьких партнерів підкинув підробки, щоб прикрити свої сліди… То нам потрібно повернутися до місця, де все почалося.

— Склад із тмином, — тихо додала Векс, — і Марта, що працювала там.

Тео вже збирав речі, але не міг приховати посмішку:

— Час на останню розвідку. Годі теревенити — пора діяти.

Команда зібралася, наповнена новою енергією, але Лея залишилася на мить сама, поглянувши на ложку. Вона відчула ніжний дотик — руку Вирія, який стояв поруч.

— Все буде добре, — тихо промовив він, торкаючись її плеча.

— Завдяки тобі і цій ложці, — усміхнулася вона.

— І дружбі, — додав він, і його усмішка стала ще теплішою.

З ложкою в руках і підтримкою команди Лея вирушила на завершальний етап розслідування. Їх чекали несподівані відкриття — зради, викриття і, зрештою, справедливість.

Бо інтуїція і дружба виявилися могутнішими за будь-які документи.

Агентство залишили швидко, зібравши найнеобхідніше для виїзду на склад із тмином. По дорозі Лея відчувала, як серце калатає, наче перед важливим іспитом. Поруч, як заступник у найскладнішій грі, Вирій мовчки тримав її руку — їхні пальці переплелися, передаючи один одному спокій і впевненість.

— Склад за кілька кілометрів, — тихо сказав Тео, ведучи машину. — Якщо Марта справді помічала щось дивне, то саме там ми знайдемо відповіді.

— Пам’ятаєте, — підхопила Векс, — ця справа про партію сиру, яка зникла з-під носа всіх постачальників. Пармезан, який мав піти на експорт, раптом виявився… підробкою.
— І все вказує на те, що підробку замішали з дешевшого сиру, — додала Лея. — Але як? І навіщо?

— Щоб прикрити фінансові махінації, — припустив Ерік. — Хтось із партнерів використовував склад як складський пункт для контрабанди.

Під час розмови голоси ставали дедалі напруженішими, а думки — все гострішими.

Коли вони приїхали, повітря складалося з насиченого аромату спецій — тмину, гірчиці, пряної деревини. Склад виглядав старим, ніби він ховав у собі безліч таємниць, які тільки чекали, щоб їх відкрили. Марта вже чекала біля полиць із мішками, її обличчя втомлене, але наповнене рішучістю.

— Я думала, ви не прийдете, — сказала вона, проводячи пальцем по мішку з тмином, ніби шукала там сліди правди. — Все це пахне підступом, але боялася говорити — робота на межі, не хочу втрачати її.

Лея, відчуваючи в собі силу підтримки команди, м’яко усміхнулася:

— Ми на твоєму боці. Скажи, що ти помітила?

Марта глибоко зітхнула і почала розповідати:

— Під час нічних змін хтось вивозив мішки з тмином, але повертав їх порожніми. Коли ми перевірили кількість спецій, вона не співпадала з обліком. А в одному з мішків ми знайшли пакетики з пармезаном — фальшивим, який точно не міг бути справжнім.

Вирій, оглядаючи простір навколо, нахилився до Марти:

— Значить, хтось використовував спеції як прикриття, щоб вивезти підробки непомітно. Майстерно.

— І це не все, — додала Марта, зніяковіло стискаючи руки. — Є відео, де одна з наших співробітниць здається надто зацікавленою у цьому процесі.

Всі миттєво повернулися до неї з пильним поглядом.

— Хто? — запитала Лея.

— Це Оля, — сказала Марта, — вона працює тут уже рік, але останнім часом стала дуже таємничою.

Команда швидко ухвалила рішення перевірити відеозаписи. На моніторі помітили, як пізно ввечері Оля непомітно підкрадається до мішків, щось перекладаючи і приховуючи рухи від камер.