57.2 — Заклинання і поради

Сім хвилин — це багато, коли на кухні зібралося стільки людей і один собака, кожен із яких має власну думку про те, що відбувається.

— П’ять хвилин минуло, — оголосив Тео, заглянувши у свій телефон. — І поки що борщ не почав співати, танцювати чи викидати бульбашки у формі серця.

— Може, він сором’язливий, — підкинула Векс, — або чекає моменту, щоб зіпсувати нам апетит.

Лум із серйозністю досвідченого свідка розслідувань тримав у руках дерев’яну ложку (свою, дитячу) і час від часу занурював її в повітря, удаючи, що теж варить борщ. Кая тим часом намагалася дотягнутися до хлібниці, поки всі зайняті.

— Шість хвилин, — повідомила Тесса, яка дивилася на годинник, ніби це операція на відкритому серці. — Готуйтеся.

Лея, зібравши волосся у високий пучок, стояла біля каструлі, наче біля древнього алтаря. Її пальці трохи тремтіли — чи то від очікування, чи від того, що поруч стояв Вирій і його погляд буквально прожигав повітря.

— Ну що ж, — сказала вона, глибоко вдихнувши, — настав час.

Вона підняла ложку з борщу. Гаряча пара огорнула її обличчя, візерунки на металі зловили відблиски світла, і здавалось, що вони рухаються. Лея заплющила очі й виразно вимовила:

— Смачно і мудро.

Мить — тиша.
Друга — лише шум вентиляції й цокіт когтів Альфи по підлозі.
І раптом: тихе, ледве вловиме шепотіння.

— «Ніколи не ріж цибулю проти серця…»

— Що? — здивувалася Лея, трохи відвівши ложку від обличчя.

— «…бо сльози підуть не туди, куди треба…»

Векс спалахнула сміхом і сперлася на стіл.

— О, це вже рівень кухонної поезії.

Але ложка продовжила, і голос став трохи гучнішим — глухий, хриплуватий, але приємний:
— «Не клади кріп у борщ, якщо за вікном ллє дощ. І ніколи не бий часник ножем, якщо в кімнаті є кіт.»

— Це… дуже специфічно, — пробурмотів Тео.

— Може, це просто кулінарний стендап, — пожартував Ерік, але нахилився ближче.

Раптом тон голосу змінився, став трохи серйознішим:
— «Завжди тримай запаси круп у скляних банках. І не забувай дивитися під речі, які ніколи не рухаєш.»

Лея відчула, як у неї по спині пробіг холодок. Поради вже звучали не як кухонні забобони, а як натяки… на щось інше.

— Цікаво, — тихо сказав Вирій, ніби розмірковуючи сам із собою. — Це не тільки про їжу.

— Ще трохи, — попросила Лея, притискаючи ложку ближче до вуха.

— «Пий більше води, розмовляй із сусідами… і не залишай нічого важливого в кишені пальта, яке висить у шафі надто довго.»

Тесса підняла брови.
— Оце вже підозріло конкретно.

Лум штовхнув Каю і прошепотів:
— Може, ложка — це шпигун?

— Або бабуся, яка перетворилася на кухонний інвентар, — відповіла Кая з тією впевненістю, що буває тільки у трирічних.

Але ложка не зупинялася. Голос став теплішим, майже лагідним, і, як здалося Лєї, трохи глузливим:
— «Не забувай іноді дивитися йому в очі довше, ніж на секунду. І не ховай усмішку, навіть коли хочеш виглядати серйозно.»

— Що? — Лея ледь не вдавилася парою з борщу.

— «Доторкнися до його руки, коли він говорить. Люди більше розкриваються, коли їхні пальці торкаються тепла.»

Вирій примружився, його куточки губ повільно піднялися у тій рідкісній напівусмішці, яку він дозволяв собі лише у виняткових випадках.
— Ложка починає мені подобатися, — сказав він тихо.

— «І пам’ятай… у темряві добре чути серце, якщо піднести вухо ближче,» — завершила ложка таким тоном, наче підморгнула.

Векс захлинулась від сміху.
— Оце так поради по інтиму! Кухонний сексолог у нас на кухні!

Тесса обперлася на стільницю, хитаючи головою.
— Я завжди знала, що в нашому домі буде щось дивне, але не думала, що це буде ложка, яка дає романтичні настанови.

Лея, відчуваючи, як щоки палають, різко опустила ложку назад у борщ. Усі мовчали кілька секунд, намагаючись переварити (в обох сенсах) почуте.

— Добре, — нарешті сказала вона, — або я починаю втрачати розум, або ця ложка дійсно дає… корисні поради.

— Третій варіант, — вставив Тео, — ти втрачаєш розум, але поради все одно корисні.

— Четвертий, — спокійно додав Вирій, і тепер його погляд був зовсім інший, — ця ложка просто говорить вголос те, про що ти й так давно думала.

Всі розсміялися, але в повітрі залишилося відчуття чогось дивного — наче ця ложка знала більше, ніж будь-хто в цій кімнаті. І не лише про борщ.