56.16 — Вечеря без салату

Агентство, що весь день вирувало загадками, тривогами і несподіванками, нарешті занурилося у затишну теплу атмосферу вечора. Величезний стіл у вітальні заставлений ароматною піцою, різнокольоровими тістечками та іншими ласощами — і головне, без жодної зеленої листової рослини. Кая, помітивши це, весело вигукнула:

— Нарешті! Ніякої зелені ще щонайменше тиждень! Бо зелень — це нудно і пахне як… як хмарка з броколі!

Лум захоплено підхопив:

— Так! А я хочу тільки піцу і мармеладки! Хто зі мною?

Тесса сміялася, ділячись шматочком піци з Лумом:

— Здається, ти вже майбутній гурман.

Ерік, грайливо підморгнувши, підняв свій шматок і додав:

— Знаєш, після сьогоднішнього салатного хаосу ця піца — мов оаза в пустелі. Смакує краще за будь-який зелений листок!

Вирій і Лея, сидячи поруч, обмінювалися легкими поглядами — в їхніх очах світилися не лише втома, а й щось ніжне, тепле, що розпускалося між ними, мов квітка в літній вечір. Лея тихо торкнулася пальцем руки Вирія, прошепотіла:

— Піца — це справжній символ нашої перемоги. І я рада, що ми це зробили разом.
Вирій обережно стиснув її руку у відповідь, його посмішка ставала дедалі м’якшою і щирішою. У цю мить у повітрі поволі згущувався легкий романтичний відтінок — без слів і пафосу, лише просте тепло двох людей, що пройшли крізь усе пліч-о-пліч.

Кая, не втрачаючи жвавість, вже згорнула частину подушок у кутку кімнати і радо оголосила:

— Дивіться, я вже будую новий лабіринт! Але тут буде шоколадна пастка! Це набагато страшніше, ніж зелена!

Лум, з блиском в очах, підскакував поруч і командував:

— А я зроблю тайник із мармеладок! І якщо хтось не знайде дорогу — не отримає солодке!

Діти з азартом скидали подушки, сміялися і хитрували, створюючи свій маленький світ із своїми правилами. Альфа, втомлений, але неймовірно гордий, вмостився поруч із ними. Коли Ерік дістав для нього цілу миску печива, собака блискавично підхопив ласощі, ніби розуміючи: це заслужена нагорода за найкращий нюх дня.

— Ось це, — сказав Ерік, погладжуючи пса за вухом, — нагорода для нашого героя. Без нього ми б і не вибралися з того хаосу.

Пес вилявав хвостом, змагаючись із дітьми у своїй радісній енергії, а в його очах світився вогник гордості й любові.

Тесса дивилася на цю сцену — дітей, що зосереджено будують власний лабіринт, дорослих, які насолоджуються теплом і сміхом, і на вірного друга, що став справжнім героєм дня. У її серці розливалася глибока вдячність і ніжність. Вона тихо сказала:

— Здається, тепер у нас не тільки справа, а й справжня сім’я. І це — найголовніше.

В кімнаті поволі запанував шум голосів і дзвінкий сміх, які заповнили кожен куточок теплом і життям. Світло вікон агентства засяяло м’яким сяйвом ламп, а ніч за вікном ніжно обіймала будинок темною шалью, у якій виблискували зорі.

Якби це був фільм, камера повільно віддалялася б, відкриваючи світло у вікнах, тіні, що танцювали всередині, і ту теплу атмосферу, що з легкістю витісняла навіть аромат свіжоспеченої піци — переможної і солодкої, як ця мить.

Світло, сміх, любов і надія — ось що лишалося з ними, готове підтримувати їх у будь-яких наступних пригодах. І, попри всі негаразди, попереду відкривалися нові горизонти, наповнені життям, дружбою і теплом — без салату, але з великою порцією справжнього щастя.

— Знаєте, — прошепотіла Тесса, піднімаючи келих, — хай ця вечеря буде символом нашої сили — сили бути разом і не боятися йти вперед.

Всі підняли келихи — і в цьому маленькому жесті, зібраному навколо теплого столу, була ціла історія їхньої дружби, боротьби і перемог.