56.15 — Передача доказів

Агентство здавалося тихою гаванню після бурі, що вирувала в їхніх серцях і думках. Вузькі коридори наповнилися м’яким світлом ламп і ароматом свіжозавареної кави — ніби сама обстановка хотіла заспокоїти і наповнити силою. Але попри цю зовнішню тишу всередині кожного пульсувала енергія: знання того, що вони тримають у руках не просто флешку, а ключ до змін, до справедливості.

Векс і Тео стояли поруч, розгортаючи докази на столі. Між ними повисла мить — напружена, але водночас тепла. Вони не просто обговорювали справу, а ніби намагалися знайти спільну мову на іншому рівні — тому що їхні погляди перетиналися в тих крихітних дрібницях, які мали значення.

— Якщо чесно, — почала Векс, піднімаючи брову, — без моєї уважності ми б загубили половину доказів у тому салаті.

— Ха! — засміявся Тео, — а я б навряд чи так швидко вибрався з лабіринту, якби не моя здатність тримати голову холодною навіть у хаосі.

Векс нахилилася трохи ближче, їхні обличчя опинилися в кількох сантиметрах, і вона жартівливо підморгнула:
— Добре, приймаю твою скромність. Але все ж таки, хто б виграв у чесному змаганні?

Тео тихо засміявся, і між ними пролунала ледь помітна іскорка, що зігріла навіть найпрохолодніший куток кімнати.

Тим часом Лея тихо підійшла до Вирія, притискаючи руку до його плеча, і їхні погляди зустрілися без слів.

— Добре, що ми це зробили разом, — прошепотіла вона, і в її голосі звучала не лише вдячність, а й глибока ніжність, що перепліталася з тишею, яка говорила більше за будь-які слова.

Вирій відповів легким усмішком, притискаючи руку Лєї у відповідь — і в цей момент між ними ніби замерехтів світло, тихе й непомітне для інших, але абсолютно відчутне для них двох.

Поруч Ерік, що зайшов з кавою, кинув оком на цю пару, і з посмішкою промовив до Тесси, ніжно притискаючи її до себе:

— Знаєш, наша робота — це суцільний салат. Заплутаний, як ця справа, але разом ми робимо її смачною і цілісною. Не так, як інші, а по-нашому.

Тесса відповіла усмішкою, відчуваючи, як тепло розливається по тілу, ніби цей простий жест давав їй сили і віру.

В цей час діти, не в змозі всидіти на місці, бігали агентством, немов маленькі торнадо, що створювали свій власний хаос і веселощі. Лум, в руках якого знову опинився листок із загадковим малюнком, тягнув маму:

— Мамо, це як карта скарбів! Можна я теж буду шукати? Я буду найкращим шукачем!

Кая, тримаючи Альфу на повідку, гордо вигукнула, голосно оголошуючи:

— Я — королева шпигунів! Альфа — мій найкращий помічник! Ми — команда, яку ніхто не зупинить!

Альфа, виляючи хвостом, поглядав на дорослих із таким виглядом, ніби говорив: «Відпочивайте, хлопці, з цим я впораюся».

Тесса, спостерігаючи за цим усім, тихо посміхнулася, вбираючи в себе кожен момент. У цій простоті, у цих дрібницях вона бачила справжнє щастя — тиху пристань серед бурі.

І поки доказова флешка була надійно захована, а діти з Альфою творили свої маленькі пригоди, серця всіх переповнювала ніжність і віра. Вони знали: разом, з довірою і любов’ю, вони здатні впоратися з будь-якими труднощами, що підкине їм життя. І це була найсильніша зброя — незламна команда, пов’язана не лише спільною справою, а й теплом, що жевріє поміж них.

Звучали легкі сміхи, тихі розмови і м’які жести турботи — адже справжня сила полягала не в доказах, а в людях, що їх тримають.