56.14 — Повернення до агентства

Після виснажливої втечі і шаленої пригоди команда, трохи задихавшись і з посмішками, нарешті ступила на знайому підлогу агентства. Відразу ж обійняла їх тепла атмосфера: запахи свіжозвареної кави, трохи старих книжок і навіть легкий аромат олівців і паперу, що витають у повітрі — все це знімало втому і страх, які ще хвилину тому стискали груди. Здавалося, що стіни пам’ятають їхні кроки і підтримують їхню місію.

Всі зібралися навколо великого столу, де розклали дивну флешку з доказами і листочки, які здавалося, мали власне життя — такі яскраві й непрості. Погляди, сповнені сумнівів і цікавості, блукали між символами, намагаючись розплутати хитру систему салатного коду.

Векс нахилилася над аркушами, витягуючи з них нові деталі і всміхаючись, ніби досягла якоїсь перемоги.

— Хто б міг подумати, — сказала вона з легким сміхом, — що секретні дані можна так просто заховати у салаті? Це ідеально — ніхто не стане перевіряти листя у тарілці, поки їсть.

Тео, обережно підхоплюючи одну з карток, підморгнув:

— Салат — це справжній конспіратор серед овочів! Хто б міг здогадатися, що він може бути агентом двійки? Ніхто! Особливо, коли на тарілці гармонійно змішані помідори, огірки та ще щось.

Кая, тримаючи на повідку Альфу, підбігла до столу, з серйозністю, яка притаманна лише трирічним «королевам»:

— Салат — це нудно, — промовила вона, заглядаючи в очі всім, — але як шпигун — круто! Я хочу бути шпигункою, яка ховається у овочах. Можна мені брати з собою альфу? Він теж буде шпигуном?

Векс розсміялася і погладила Каю по голові:

— Звісно, королева Каї, Альфа — найкращий шпигун у світі. Він пахне правдою і пригодами.

Лум, почувши це, не міг залишитися осторонь. З блиском в очах він вистрибнув і голосно заявив:

— А я хочу робити карту з мармеладок! Бо мармеладки — це смачно! І їх можна їсти, якщо треба! Хто хоче зі мною карту з мармеладок?

Тесса підняла сина на руки, посміхаючись до його запалу:
— Добре, малюк, зробимо твою карту. Але спочатку — печиво. Потім — мармеладки.

Вирій, тихо посміхаючись, дивився на дітей і промовив:

— Вони бачать світ інакше, ніж ми. У їхній простоті ховається сила — саме такі прості речі часом дають найбільші відповіді.

Лея, підходячи до Каи, ніжно погладила її по голові:

— Іноді найкращі ідеї народжуються саме в дитячій уяві. Вони не бояться думати по-іншому.

Тут в кімнату зайшов Ерік із двома чашками гарячої кави, усміхаючись і жартуючи:

— Знаєте, у нас робота — це суцільний салат. Купа різних інгредієнтів, які разом створюють щось зовсім незвичайне і, часом, несподіване на смак.

Тесса прийняла чашку, впевнено посміхнулась і відповіла:

— Саме так. Кожен додає свій інгредієнт. І разом у нас виходить щось неймовірне.

В кімнаті раптом пролунав сміх — легкий, теплий і безтурботний. Ця миттєвість єдності, в якій поєдналися пригоди, небезпеки, маленькі перемоги і дитячі мрії, залишалася з ними.

Усі відчували — попри складнощі і виклики, найважливіше те, що вони разом. Салатна карта, схована в зелені, стала символом їхнього унікального командного духу — хитрого, несподіваного і наповненого надією.

Вечір наповнювався ідеями, планами і легким передчуттям наступних дивовижних пригод, що чекали на них попереду.