56.13 — Втеча зі спіралі

Напруга, що нависла над куполом, миттєво перетворилася на вибух енергії: команда, міцно стискаючи флешку з доказами й кілька загадкових листків, різко розвернулася і кинулася назад у лабіринт. Серця бешкетливо калаталися в грудях, а ноги ледь встигали за шаленою хвилею адреналіну.

— Альфа, веди нас! — гукнула Тесса, відчуваючи, як напруга ніби заряджає її кожен крок. Собака, який і раніше був пильним, ніби відчув небезпеку, миттєво завиля хвостом і кинуся вперед, вибираючи найкоротший і безпечний шлях.

Біг їхній був як дивний танок між жвавими зеленими стінами, що здавалося, живуть власним життям, повільно колихаючись і змінюючи форму. Кожен поворот, кожна звивина могли стати пасткою, але Альфа, мов жвавий компас, впевнено вів їх крізь хаос зелені. Пориви суміші безпеки й гострої тривоги грали на нервах.

— Ой, дивіться, тут… — захекано зауважила Векс, перечіпляючись через сплетіння коріння, що простягалося поперек їхнього шляху. — Це коріння — наче підказка від самого лабіринту!

Тео, що біжав поруч, швидко простяг руку і підтримав її за плече, щоб та не впала. Їхні погляди зустрілися, і на секунду час наче завмер — у цій миті зливалися підтримка і щось глибше.

— Дякую, — тихо сказала Векс, в очах якої миготіла вдячність і легка іскра ніжності.

Лум, що намагався не відставати, гукнув із задишкою:

— Мамо… повільніше, будь ласка! Печиво має чекати!

Тесса сміялася, нахиляючись, щоб підбадьорити малого:

— Тримайся, малюк! Печиво буде твоє, обіцяю.

Кая, яка йшла поруч, тримаючи повідок Альфи, голосно оголосила:
— Я королева, і веду цей загін!

Її дитячий голос, повний самовпевненості, ніби заряджав усіх новою енергією. Втома ставала ніби менш відчутною, а дитячий ентузіазм надихав.

Ритмічний стукіт їхніх кроків змішувався з шелестом листя, що тихо шелестіло навколо, немов шепочучи щось загадкове.

Альфа раптом різко завернув за поворот і… як за мановінням чарівної палички, перед ними раптом відкрився знайомий вихід із лабіринту. Світло вечірнього неба, що вже поглинався ніччю, ніби обіймало їх теплим блакитно-чорним полотном.

Втомлені, але з сяючими очима, вони вибігли на відкритий простір, де свіже повітря наповнювало легені, а спокій наповнював душі.

Тесса глибоко вдихнула, відчуваючи прилив полегшення і задоволення.

— Ми це зробили, — сказала вона твердо, але з ноткою теплоти у голосі.

Вирій підійшов, стискаючи її руку, і усміхнувся:

— Так, і це тільки початок. Попереду ще багато роботи — ці докази — наш ключ.

Векс кинула погляд на Тео, і між ними знову промайнуло розуміння. Вони пройшли разом крізь небезпеки, і в цю мить 

було щось ніжне і світле, що пов’язувало їх.

— Альфа, ти — справжній герой, — прошептала Кая, обіймаючи пса з усією дитячою любов’ю.

Пес виляючи хвостом, ніби усвідомлював важливість своєї ролі.

І поки ніч тихо опускалася на землю, команда розуміла — ця втеча зі спіралі лише перший крок у довгій і заплутаній подорожі, що чекала попереду.