56.8 — Повороти і пастки

Лабіринт, наче жива істота, випробовував кожного на міцність і кмітливість. Щойно команда пройшла кілька кроків між величезними рядами салату, як із-за кута раптом рознеслося легке шипіння — і в повітрі засяяли дрібні краплинки соусу. Це були автоматичні розбризкувачі, спритно розташовані так, щоб охороняти вузькі проходи. Соус летів з різних сторін, створюючи справжній ароматний дощ, який миттю обсипав одяг і шкіру.

— Обережно! — вигукнула Тесса, піднімаючи руку, щоб захистити обличчя від соусних краплинок. — Ці розбризкувачі не для того, щоб нас просто привітати!

Вона ледь встигла відступити, як Ерік миттєво став між нею і небезпекою, підставивши власну спину під струмінь соусу.

— Тримайся за мною! — тихо прошепотів він, мов захисник із старовинної легенди, прикриваючи Тессу своїм тілом.

Її очі зустріли його — в них читалася вдячність і легка усмішка, навіть посеред ароматного «дощу».

— Ну ти, як завжди, герой, — прошепотіла Тесса, а між ними, наче легкий бриз, проскочила іскра ніжності.

Поки вони продовжували рух, проходи ставали все вужчими і більш заплутаними. Раптом перед командою вибухнула хвиля повітря — на різних рівнях зашуміли вентилятори, розганяючи повітря і одночасно створюючи щільну хмару пармезану. Сирний туман огорнув їх, і навіть повітря наче наповнилося іскорками світла.

— Вітряно і смачно, — жартував Тео, махаючи руками, щоб розігнати сирну хмару. — Але якщо вдихнути забагато, можна втратити голову!

Невеликий кашель прорвався від одного з дітей, і Векс одразу ж підняла голос:

— Тримайтеся ближче один до одного! Тут не лише запах може збити з пантелику, а й хитрі пастки.

Раптом позаду лунали тріски — великі «салатні стіни» повільно піднялися навколо них, закривши один із проходів як величезні зелені заслони.

— Ну ось і зелена пастка, — посміхнувся Вирій, піднімаючи руки вгору, ніби вітаючи опонента.

Лея стояла поруч із ним, і їхні погляди зустрілися у тісному, майже задушливому віддаленні між грядками. Відчуття було таке, ніби час на мить зупинився.

— Ми в пастці, — тихо сказала Лея, посміхаючись трохи невпевнено.

— Але разом ми з нею впораємося, — відповів Вирій, не відводячи погляду.

Між ними нависла невидима напруга, тепла і близька. Лея ледве помітно нахилилася ближче, а Вирій підняв руку, ніби збираючись торкнутися її пальця, але зупинився — їхня «спіраль» була тепер і в їхніх серцях.

Тим часом Ерік раптом помітив, що над ними нависає важкий ящик із айсбергом, який міг впасти будь-якої миті.
— Тесса, обережно! — гукнув він.

Він миттєво підставив руку, ловлячи ящик і не даючи йому розбитися.

— Спасибі, — прошепотіла вона, притискаючись до нього з легким серцебиттям, — ти мій справжній щит.

На відстані Векс і Тео стояли поруч, уважно оглядаючи небезпечний лабіринт.

— Ці пастки — не просто дурниці, — сказала Векс тихо, — їхня мета — відсіяти слабких.

— Або змусити нас стати справжньою командою, — із посмішкою відповів Тео, — хоча ми й так разом.

Векс кинула на нього погляд, повний ніжності і трошки грайливого флірту. Між ними пробігла тихенька хвиля взаєморозуміння, ніби лабіринт не тільки випробовував їхню витривалість, а й їхні почуття.

Команда, об’єднавшись ще міцніше, крокувала вперед, усвідомлюючи, що попереду чекають нові, більш заплутані повороти і несподівані пастки. Вони були готові — разом.

Поки дорослі долають пастки, діти, мов справжні маленькі розвідники, помічають щось дивне збоку і збираються дослідити це самостійно…