56.6 — Рішення йти

У кімнаті агентства панував дух легкого хвилювання, змішаного з тривогою та надією. Мапа лабіринту лежала перед ними, ніби виклик, який вимагав відповіді. Всі зібралися навколо столу, і розмова почала розгортатися з новою силою.

— Справді, ми хочемо увійти у цей лабіринт? — голос Векс був стриманим, але в ній відчувалася напруга. Вона нервово гралася кінчиком рукава. — Я знаю, що ми команда, але ця штука… ніхто ще звідти не виходив. Це не просто небезпека — це пастка.

Тесса подивилася на Векс із ніжністю, розуміючи, що її страхи — це не слабкість, а прояв турботи.

— Ризик є завжди, — лагідно промовила Тесса, — але ми вже не раз долали небезпеки разом. Головне — не розбиватися на частини, бути пильними і підтримувати одне одного.

Вирій підняв руки в жесті зосередженості, дивлячись на спіраль мапи.

— Якщо ми не ризикнемо, ніколи не дізнаємося, що приховано в центрі. Я не пропоную необдумані дії, але й стояти осторонь — це теж варіант, якого я не хочу розглядати.

— Я згодна з Вирієм, — втрутилася Лея, і в її голосі прозвучала рішучість. — Ми — команда, і в нас є сили та знання. Якщо ми будемо діяти обережно, то зможемо пройти через лабіринт.

Тео, що спостерігав збоку, не втримався від легкого жарту:

— Ну, якщо це огороджена зона для людей із фобією маринованих огірків, то я вважаю, що ми вже на півдорозі до перемоги.

Усі розсміялися, і напруга трохи спала.

В цей момент Лум і Кая, які весь час уважно слухали дорослих, почали свій власний експеримент: із подушок, що валялися неподалік, вони стали будувати «маленький лабіринт» — складали кола, прокладали «тунелі», вигадували перешкоди.

— Тут треба обійти, — серйозно пояснював Лум, укладаючи одну подушку за іншою. Його маленькі пальчики наполегливо складали подушки, ніби він хотів відтворити складність справжнього лабіринту.

— А я буду охороняти вихід! — гордо вигукнула Кая, розмахуючи подушкою, яка виглядала як маленька фортеця.

Всі з цікавістю спостерігали за дітьми, відчуваючи, як простота дитячої уяви додає світла у важку дорослу проблему.

— Знаєте, — підсміювався Ерік, нахиляючись до Тесси, — ці двоє інтуїтивно відчувають лабіринт краще, ніж ми з усіма нашими гаджетами.
— Так і є, — з усмішкою погодилася Тесса. — Для дітей це гра, і саме в цьому їхня сила — вони не знають страху.

Вирій поклав руку на плече Векс, тихо, але міцно:

— Можливо, ми справді надто лякаємося. Разом із дітьми, із Альфою — у нас є шанс пройти крізь будь-які перешкоди.

Векс подивилася на всіх, в її очах з’явилася нова іскра.

— Тоді я з вами, — твердо сказала вона, — ніхто не залишиться позаду.

Тесса підняла руку, і всі, один за одним, поклали свої долоні зверху.

— Команда «Пі і Ца» — разом до кінця, — з усмішкою проголосила вона.

— Вперед! — підхопив Тео.

— Вперед! — підспівали Лум і Кая, сміючись і бігаючи між подушок.

Альфа, немов справжній бойовий товариш, завив, потім, весело махаючи хвостом, пробіг навколо столу.

У кімнаті повисло відчуття початку великої пригоди — хвилююче, трохи страшне, але абсолютно спільне. Вони знали: разом їм по зубах будь-які лабіринти.