56.2 — Салатні повідомлення

Місяць піднімався над дахами так повільно, наче сам хотів почути, що станеться далі в їхній історії. Вулиця була майже порожня, лише десь у далині шумів тролейбус, а в повітрі витав запах смажених каштанів і підсмаженого тіста з сусідньої булочної.

Вони йшли гуртом, тримаючи дітей між собою, як маленькі охоронці найціннішої місії.
— Ми йдемо за салатом чи за пригодою? — тихо спитав Вирій, тримаючи двері ресторану для Леї, але в його очах було чітке «ми обидва знаємо відповідь».

— За обома, — відповіла вона, ковзнувши поглядом по меню, приклеєному на склі, й підморгнула йому.

Лум і Кая, як дві блискавки, влетіли всередину й майже одразу прилипли до вітрини з десертами. Лум, з носом, притиснутим до скла, і вологим від дихання туманчиком на ньому, урочисто заявив:

— Якщо там немає морозивного золота, я подам скаргу в піратську раду.

— А в тістечковому замку є фонтан із крему! — впевнено додала Кая. На її обличчі було таке зосередження, що навіть офіціант, який ішов повз із тацею, ледь не перечепився.

Векс, заходячи, скосила очі на Тео:

— Ти усвідомлюєш, що наші діти вірять у солодкі монархії й морозивні валюти?

— Я сам вірю, — зізнався Тео. — Тільки мені ще потрібен парламент із мармеладу.

Вони сіли за довгий дерев’яний стіл біля вікна, крізь яке було видно, як світло ліхтарів блищить на мокрій бруківці. Ерік замовив «Середземний бриз», Вирій — «Зелена спокуса», Тесса — «Щось без оливок, бо я знаю цю історію», а Лум і Кая хором оголосили:

— Дві ложки морозива… на виріст!

Офіціант кивнув і пішов, залишивши за собою запах свіжоспеченого хліба.

Коли салати з’явилися на столі, Лея взяла виделку, але її зупинив дивний, сухий хрускіт — не хруст листя, а знайомий шурхіт паперу. Вона розсунула кілька листків айсберга, і там, мов у зеленій печері, визирнув білий куток.

— О! Ще одне! — вигукнув Лум, так різко нахилившись, що ледь не впав у миску, і Тесса встигла схопити його за светр.

Лея обережно витягла знахідку. Це був складений удвоє папірець, на якому, як і минулого разу, вигиналася чорна лінія, але тепер на ній з’явилася маленька чорна крапка.

— Я казав! — урочисто підняв палець Лум. — Це карта скарбів із морозива. А крапка — це морозиво з горіхами!

— Це не морозиво, — заперечила Кая, поклавши підборіддя на долоні. — Це план мого тістечкового замку. Крапка — це башта з безе.

— Башта, в яку ми зможемо залізти? — серйозно уточнив Тео, хоча куточки його губ уже тремтіли від стриманого сміху.

— Так! Але тільки з чистими руками, — відрізала Кая і обвела поглядом усіх, як справжній командир.

Ерік обернувся до Вирія, і в обох з’явилася та сама напівусмішка.

— То що, збираємо повну колекцію «Салатних пригод»? — підморгнув Ерік.

— І робимо з цього фотоальбом, — додав Вирій. — А потім продаємо його за мільйон… листків салату.

Лум засміявся так, що ледве втримав ложку в руці. Альфа, почувши сміх, підняв голову з-під столу й легенько штовхнув Лума носом у коліно, наче підтримував ідею.

Та Векс, яка весь цей час вивчала папірці, підняла голову. Її обличчя раптом стало серйозним, а голос знизився до того тону, яким говорять, коли хтось ось-ось відкриє сейф:

— Подивіться уважно… Ось ці маленькі цятки по краях. Це не плями від салату. Це виглядає як мітки, що ставлять на картах складів. Таких, які в офіційних документах не існують.

Настала пауза. Лум і Кая завмерли, навіть моргнули синхронно. Альфа вмостився рівніше, втупившись у Векс так, ніби вона тільки-но сказала щось про курячі стегенця.

— Тобто… — почала Лея, але не встигла закінчити.

— Тобто, — перебила Векс, — це не просто гра. Хтось щось ховає. І ці салати — ключ.

Вітер за вікном хитнув вивіску ресторану, і вона дзенькнула об металевий ланцюжок, ніби підтверджуючи її слова.
— Ну от, — тихо зітхнув Ерік. — Ми прийшли за вечерею, а отримали таємницю.

— Це навіть краще, — відповів Вирій, і в його голосі вже з’явився той знайомий азарт, який означав тільки одне: у них почалася нова справа.