55.9 — Таємний клуб

Після загадкових листів і трішки незвичайних пригод, що заграли яскравими кольорами у їхніх маленьких серцях, Лум і Кая вирішили зробити щось дуже важливе — свій власний «таємний клуб». Вони сиділи на кухні, обговорюючи, як зробити так, щоб той загадковий клон перестав бути страшним, а став добрим другом.

— Ми клуб! — раптом вигукнула Кая, розмахуючи руками і всміхаючись так широко, що навіть очі щипало від щастя.

— Клуб? — здивовано запитав Лум і глянув на неї з блиском цікавості. — Там що буде?

— Там — ковдри! — з гордістю сказала Кая. — І печиво! І малюнки!

— А ще запрошення! — додав Лум, показуючи пальчиком, як вони сядуть усі разом.
Вони вирушили до підвалу, який до того був для них ніби чарівна країна секретів і таємниць. Підвал пахнув старими коробками, пилом і трохи сирістю, але дітям це було байдуже — для них це був їхній прихисток.

Кая витягла ковдри, які знайшла на горищі, і розклала їх на підлозі, створивши теплий затишок. Лум дбайливо розклав кілька печив на невеликому столі, і вони сіли поруч, смакуючи їх і весело розмовляючи.

— Малюймо! — запропонувала Кая, дістаючи кольорові олівці.

Обидва почали креслити на великому аркуші паперу: сонечко, квіточки, усміхнені обличчя — все, що могло сказати: «Ми друзі!»

— Ось це — клон! — сказала Кая, показуючи на малюнок із великими очима і довгими руками.

— Ми друзі! — сміливо малював Лум, вимальовуючи велике серце.

— А як йому сказати, що хочемо грати? — запитала Кая.

— Ми зробимо малюнок і приклеїмо його до люка, — відповів Лум, гордо всміхаючись.

Їхнє «запрошення» було не словами — а символами: сердечка, сонце, квіти і великі палички, які вони вчилися малювати в дитячому садку. Це була мова сердець — проста і чесна.

— Друже, йди грати! — сміялися вони, повторюючи фрази, які вже вміли казати.

Вирішили, що Альфа неодмінно має бути поруч — він їхній охоронець і справжній друг.

— Альфа, підеш з нами? — лагідно запитала Кая, гладячи пса.

Альфа весело завив і махнув хвостом, немов казав: «Звісно!»

Ввечері вони опустили малюнок у люк і сховали його під камінчиком, щоб хтось, хто шукає дружбу, обов’язково його знайшов.

— Тепер наш клуб чекає! — прошепотів Лум, дивлячись на темряву підвалу.

Ніч огорнула дім, а діти, збуджені і щасливі, повернулися у свої кімнати.

Та саме в цю ніч Кая помітила, що Альфи немає.

— Альфа? — крикнула вона, голос тремтів.

Лум миттю підбіг і почав шукати разом із Каєю. Вони ходили кімнатами, дивились під ліжка, заглядали у всі кути.

— Де він? — знервовано запитав Лум.

— Може, пішов до люка? — припустила Кая, поглядаючи на підвал.

— Підійдемо перевіримо! — з ентузіазмом сказав Лум, і вони взяли ліхтарики.

Ніч була повна таємниць, а їхній «таємний клуб» став початком нової пригоди — історії пошуку, дружби і несподіваних відкриттів.