55.8 — Листи дітям

Наступного ранку, коли перші промінці сонця ніжно проникали через штори, у двох різних кімнатах будинку прокинулися Лум і Кая. Обоє відчували щось незвичайне — легкий трепет, наче хтось тихенько спостерігає за ними, але це відчуття було більше ніж звичайний ранок.

Кая, тільки-но розплющивши очі, помітила на своєму маленькому столі біля ліжка акуратний конвертик. Він був зовсім крихітним, яскраво-жовтим, із намальованим усміхненим сонечком на лицьовій стороні. Дівчинка розплющила очі ширше, і з цікавістю потягнулася рукою до нього.

— Ого, — тихо вимовила вона, торкаючись конвертика пальчиками, які ще не зовсім хотіли слухатися. — Що це? Хто це поклав?

Вона одразу подумала про Лума, хоч він спав далеко в іншій кімнаті, але вони завжди ділилися своїми маленькими скарбами.

Лум, тим часом, прокинувся у своїй кімнаті, де на комоді лежав подібний конвертик — але замість сонечка на ньому була намальована блискуча зірка. Він з цікавістю підняв його, але трохи збентежено.

— Це для мене? — пробурмотів він собі під ніс і неспішно вийшов із ліжка.

Зробивши кілька кроків у кімнаті, Лум схопив конвертик двома руками, затамувавши подих.

— Мабуть, це... подарунок! — вигукнув він і почав кружляти по кімнаті, наче святкуючи невидиму перемогу.

Кая, не гаючи часу, побігла у коридор, щоб показати конвертик Луму, але вони обережно вирішили залишити ці таємничі послання при собі — бо читати вони ще не вміли.

Обидва дістали ножиці і спробували розкрити конверти. Листочки були вкриті великими, розмашистими літерами, які намагалися нагадувати слова, але більше схожі на загадкові каракулі. Навколо малювалися сердечка, зірочки, долоньки, а навіть крихітні фігурки, що дуже нагадували їх самих.

— Це ж листи! — прошепотіла Кая, трохи нахилившись і чесно зізнаючись собі, що розуміє хіба що малюнки.

— А ми ж читати ще не вміємо! — підкреслив Лум, дивлячись на папірці з легким розчаруванням.

— Тоді, мабуть, хтось інший! — захоплено подумав Лум, уважно розглядаючи малюнки, ніби вони говорили самі за себе.

Тим часом у кімнату Каи зайшла Лея, тримаючи в руках теплу чашку з кавою. Вона підняла брови, побачивши дітей із конвертами в руках, і тихо усміхнулася.

— Що це у вас там? — спитала вона, присідаючи біля них.

— Листи! — з блиском в очах відповіла Кая. — Хтось поклав їх мені і Луму. Але ми не розуміємо, що там написано.

Лея з цікавістю взяла один з листів і розгорнула його, придивляючись до дитячих каракуль.

— Цікаво, — прошепотіла вона, намагаючись розібрати літери. — Тут щось про те, як ви спали минулої ночі... З деталями, які ніхто сторонній не міг знати.

Раптом до кімнати ввійшла Тесса, притискаючи до себе чашку з чаєм, і теж поглянула на листи.

— Я бачила це вранці, — сказала вона тихо. — Хтось уважно стежить за дітьми. Ці листи — не просто пусті слова. Вони — повідомлення.
Кая і Лум поглянули один на одного, відчуваючи легкий холодок по спині.

— Мабуть, це наш друг, — тихо сказала Кая, притискаючи лист до грудей. — Той, хто був поруч увесь час.

Лея нахилилася, щоб прочитати уголос уривки, і її голос став ніжнішим:

"Ти спала тихо, мов зірка. Твій друг був поруч. Не бійся темряви, вона теж друг."

— Це дуже особисто, — сказав Вирій, який саме зайшов у кімнату, — і трохи моторошно. Хтось стежить за вами... Можливо, це той самий клон, що ми шукаємо.

— Спостерігає? — здивовано і з переляком прошепотіла Кая, міцніше притискаючись до Лума.

— Так, — підтвердив Вирій. — Він знає, що ви поки що нічого не зробите, якщо будете боятися. Він хоче, щоб ви були частиною його гри.

Лея підняла очі і побачила, як у дітей змішалися страх і рішучість.

— Ми не здамося, — твердо сказала Кая, стискаючи кулачок. — Ми покажемо, що ми не самотні.

Лум усміхнувся хитро і додав:

— Ми будемо розумніші, ніж він думає.

Дорослі обмінялися поглядами, розуміючи, що невинність і сміливість дітей — їхня найсильніша зброя.

— Ці листи — це лише початок, — промовила Тесса, гладячи Каю по голові. — І, можливо, перший крок до розгадки.

У кімнаті запанувала тиша, сповнена надії й рішучості. Невидима нитка таємниці почала розплітатися, і кожен, навіть найменший, був готовий стати частиною цієї історії.