55.7 — Пастка з приправами

Вечір розгортав свої тіні, наче повільну завісу, що вкривала місто. Хмари почали збиратися в купи, погрожуючи бурею, а холодний вітер завивав у вузьких провулках, гойдаючи сміття і листя. Дощ тільки починав тихо постукувати по дахах, але відчувалося, що скоро він розверзне небеса на повну.

Лея і Вирій рухалися обережно, притискаючись до стін старих будинків. Вони були тісним тандемом, двома частинами одного цілого, готовими до небезпеки.

— Чую його запах, — прошепотіла Лея, нахилившись ближче до Вирія, — це суміш спецій, гостра, як пекучий перець, і в ній щось свіже — лимонна кислота.

Вирій підняв руку, мовлячи "стій", і тихо додав:

— Він близько. Готуйся.

Серце калатало так, що здавалося, його почують здалеку. Вони повільно ідуть вперед, тримаючи у руках ліхтарі, що різали темряву вузькими променями світла.
Раптом — вибух! З нізвідки, ніби з повітря, здійнялася хмара тонких гострих кристаликів спецій, які миттєво підхопилися в повітря і вдарили по обличчях Лєї та Вирія.

— ОГО! — зойкнув Вирій, відкидаючи руку до обличчя, але не встиг повністю сховатися. — Ой, чорт! Очі пекуть, я нічого не бачу!

Лея кинулася назад, та все ж часточки перцю й лимонної кислоти встигли доторкнутися до рукава її куртки.

— Ах! — голос різко піднявся від раптового болю, — це кислота! Рука обпечена!

Вирій, вже змагаючись із сльозами, дістав із поясної сумки флакон із чистою водою і швидко бризнув на її руку.

— Тримайся! Це скоро минеться!

Лея швидко зісковзнула рукавом, намагаючись змити роз’їдаючі краплі.

— Нам треба відступати і переосмислити план, — сказала вона, стискаючи руку Вирія. — Цей клон знає, як влаштувати пастки.

Вони відступали, поки гострий біль у очах трохи вгамувався, а дощ почав падати інтенсивніше, створюючи ритмічний шум, що заглушував інші звуки.

Паралельно, по дахах неподалік, гасали Тесса і Ерік. Їхнє переслідування було на межі фантастики: вони стрибали з даху на дах, намагаючись наздогнати спритного клона, який рухався як тінь.

— Ось він! — крикнула Тесса, стискаючи ліхтарик, відчуваючи, як холодна вода дощу проникає крізь одяг. — Не дай йому зникнути!

Ерік схопив її за руку, допомагаючи втриматися на слизькій покрівлі.

— Тримайся! Він вправний, але ми хитріші! — відповів він, блискавично змінюючи напрямок.

Вони спустилися вузькими сходами на нижчий дах, але клон, немов примара, зник у темряві.

— Чорт! — роздратовано зітхнув Ерік. — Він знову вислизнув.

Тесса зітхнула, вологий до кісток, але вогонь у її очах не згасав.

— Ми його зловимо, — впевнено сказала вона. — Наступного разу пастка буде для нього.

Тим часом Векс і Тео, сидячи у теплій кімнаті з планшетом і горнятками чаю, працювали над розгадкою.

— Дивись, — сказала Векс, гортаючи записи, — він використовує ці спеції, як сигнали. Можливо, це код. Кожна спеція — свій меседж.

— Кулінарний детектив, — жартома додав Тео. — Спеції як ключі від замка.

— Але це також пастка, — серйозно сказала Векс. — Вони дратують очі, шкіру, викликають біль — це не просто прикраса.

— Ти думаєш, він хоче, щоб ми його помітили? — спитала вона.

— Можливо, — усміхнувся Тео, — але він грає у свою гру, де він завжди на крок попереду.

Вони помовчали, відчуваючи, що ця гра ще далеко не завершена.

Темрява над містом стала густішою, і кожен з них знав — це тільки початок запеклого протистояння.