55.6 — Таємниці люка

Діти зібралися на кухні майже одразу після того, як дорослі пішли на ніч. Лум, Кая, а разом з ними Альфа, який, звісно, не дав їм піти без себе, стояли перед люком. Ліхтарики тихо мерехтіли в їхніх руках, створюючи довгі тіні на стінах.

— Окей, Лум, ти перший, — сказала Кая, виблискуючи очима, які вже палали від допитливості і трішки від страху.

— Я? — здивовано підняв брови Лум, відчуваючи, як серце почало битися швидше, — Але я не хочу впасти!

— Не бійся, — ніжно заспокоювала Кая. — Я триматиму тебе за руку.

Вони взялися за руки, а Альфа сів поруч, спостерігаючи. Лум глибоко вдихнув і спустився вниз по вузькій дерев’яній драбині, що ховалась у люку. Кая за ним, а Альфа — за ними, несучи свій хвіст майже горизонтально, готовий будь-якої миті захистити друзів.

Темрява навколо була густою, і світло ліхтариків здавалося крихітними вогниками серед безмежної чорної безодні.

— Тримайтеся близько, — попередив Лум, дивлячись уперед.

Внизу їх чекала маленька кімната, сповнена пилюки, павутиння та дивних предметів — старі коробки, бляшанки, згорнуті газети і... одна невеличка, покрита шаром пилу, дерев’яна скринька. Кая обережно зняла кришку.

— Ого! — вигукнув Лум, і очі в нього розширилися. Всередині лежали старі записи, начебто з нотами та малюнками, які ніколи не бачили світла.

— Це якісь записи... музичні? — запитала Кая, торкаючись сторінок, що пахли часом.

— Можливо, — відповів Лум. — Але вони теж трохи дивні... дивись, тут є малюнки якихось спецій і трав.

— Спецій? — здивовано піднялася брова Кая. — Це ж ми нещодавно бачили такі в шафі!

Альфа сів поруч, уважно дивлячись на записки, ніби відчував їхню важливість.

— Хм, — задумливо промовив Лум, — здається, це якийсь рецепт… чи інструкції. Можливо, про ті спеції, які клони використовують?

Кая загорнула кілька аркушів у чисту тканину і поклала до свого маленького рюкзачка.

— Нам потрібно показати це дорослим! — сказала вона. — Це може допомогти у справі з клонами.

— Але... — тихо промовив Лум, — я відчуваю, що це щось більше, ніж просто рецепт.
Тиша заповнила підземелля, лише їхні тихі кроки і дихання порушували спокій.

— Я відчуваю пригоду, — прошепотіла Кая, тримаючи Лума за руку.

— Пригода? — посміхнувся Лум, — Пригоди завжди вдвох — це краще.

Вони подивилися одне на одного, і в їхніх поглядах спалахнула перша дитяча дружба, щира і світла.

Несподівано згоріла одна з лампочок на ліхтарі — примара чи збій? — світло тьмяно померло, і темрява вдарила з новою силою. Але Альфа зірвався, загарчавши, і мерехтіння ліхтарика знову повернуло світло.

— Пес — наш герой, — пожартувала Кая, погладжуючи його за вухом.

— Ми маємо повернутися, — сказав Лум. — Але тепер я знаю, що це не просто темний люк... це портал у щось дуже важливе.

Вони знову вилізли нагору, несучи в руках знахідку, повну загадок і натяків. Їхні серця билися швидко, а думки літали між хвилюванням і захопленням.

— Дорослі поки що не знають, що ми знайшли, — сказала Кая, усміхаючись. — І, чесно кажучи, я думаю, що ця справа наша.

Альфа лягав біля дверей, захищаючи малих шукачів пригод.

Внизу під кухнею темрява знову поглинула люк, приховуючи таємниці, що ще чекають свого часу.

                                                                                ***

Натомість на поверхні, далеко від дитячих відкриттів у підземеллі, Лея і Вирій готувалися до нової, небезпечної зустрічі. Вечір уже поступово перетворювався на ніч, і світ за вікном поволі вкривався місячним сяйвом.

— Лея, — почав Вирій, глянувши на неї серйозно, — ця справа із люком і всі ці записи, схоже, можуть бути пов’язані з тим, що ми розслідуємо. Спеції, нотатки… Клони, про яких ми раніше нічого не знали.

Лея, перебираючи в руках невелику чорну сумку з інструментами, кивнула.

— Так, я теж відчула, що це не випадковість. Здається, хтось намагається нам щось сказати або навіть попередити. Ми маємо бути готові до чогось серйозного.

Вона уважно оглянула свій комплект — ліхтарик, захисні рукавички, маленький медичний набір і кілька балончиків з перцем та іншими несподіваними «приємностями».

— Цього разу не можна просто йти наосліп, — додала Лея. — Клони стають дедалі підступнішими, і ми ризикуємо більше, ніж будь-коли.

Вирій, який тим часом вдягав тактичний жилет і міцні черевики, повільно глибоко вдихнув.
— Знаєш, Лея, ця справа вже давно не тільки про таємниці. Це — про нашу здатність вижити і зберегти те, що нам дороге.

Він підійшов до вікна і подивився на місяць, що спостерігав за ними зверху, ніби мовчазний свідок їхніх кроків.

— Ми маємо бути швидкими і розумними. Якщо клон прийде знову, він не просто намагається нас налякати — він хоче позбутися нас.

Лея нахилилася до нього, з легким теплом у голосі.