55.5 — Люк під кухнею

Ніч опустилася на будинок із тихою і майже непомітною присутністю, ніби сама природа затихла, очікуючи на щось важливе. Вогні в кімнатах згасали, і все навколо занурювалося у глибокий сон. Та Альфа, великий коричневий пес із густою шерстю, не давав спокою цій тиші. Вже кілька ночей поспіль він несподівано піднімався на кухню і починав завзято дряпати підлогу біля старого дерев’яного столу, де інколи залишався недопалок їхньої щоденної метушні. 

Спочатку всі думали, що це випадковість, але тепер стало зрозуміло: це якийсь знак.

— Слухай, — тихо промовив Тео, ледве відкривши очі, сидячи на дивані в гостинній. — Ти знову дряпаєш ту саму ділянку. Це не просто так.

Векс, що сиділа поруч, посміхнулася і погладила собаку по голові.

— Альфа, ти у нас справжній детектив, — пожартувала вона. — Або шукач скарбів.

Альфа лише зиркнув на них і знову поклав лапу на підлогу, інстинктивно починаючи чесати її кігтями. Лапи стукотіли по дереву, як ритмічний барабанний бій.

— Мабуть, якийсь запах чи щось приховане, — припустив Тео, встаючи і підходячи ближче. — Давай подивимось, що там під тим столом.

Вирій, Лея і Тесса, почувши шум і рух, вийшли з кімнат, одягнені в домашній одяг, обережно ступаючи, щоб не розбудити дітей.

— Що це тут у вас за нічна експедиція? — посміхнулася Тесса, не приховуючи іронії. — Здається, ночі ми тепер не спимо.

— Ну що, «команда Альфа», — пожартував Вирій, знімаючи светр, щоб мати змогу спокійно рухатися, — прийшов час докопатися до істини.

Тео витягнув з кишені ліхтарик і гострий ніж — інструменти, без яких жоден пошук не обходився.

Векс підняла брову і додала:

— Здається, ми трішки нагадуємо банду дослідників із фільму про пригоди.

Всі посміялися, але напруга не зникала — цікавість була сильнішою за сон.

Тео нахилився і обережно почав відводити дошки підлоги, намагаючись не пошкодити нічого зайвого. Раптом він помітив, що одна з дощок здається трохи вищою за інші.

— Ось він! — голос його був тихим, але радісним. — Люк!

Вирій спустився на коліна поруч і обережно підчепив дошку ножем. Зі скрипом вона піднялася, відкриваючи темний отвір, що вів вниз.

— Підземелля? — зацікавлено запитала Лея, нахиляючись, щоб заглянути всередину.

Темрява була такою густою, що навіть світло ліхтариків ледве пробивалося крізь неї.

— Без ліхтарика там точно не пройти, — зауважив Ерік, оглядаючи отвір. — Нам треба підготуватися і повернутися з кращим освітленням.

Тесса, витираючи руки, поклала долоню на плече Вирія.
— І вночі краще не лізти, — додала вона. — Це може бути небезпечно.

— Що ж, — промовив Тео, піднімаючи голову і дивлячись на всіх, — здається, дорослі тимчасово відкладають цю справу. Але діти? Вони не проти пригод.

Всі дружно кивнули, усвідомлюючи, що ця дитяча цікавість завжди буде сильнішою за заборони.

— А знаєте, — хитро посміхнувся Тео, — якщо хтось і розкопає, що ховається внизу, то це будуть саме вони.

— Лум і Кая вже планують експедицію, — тихо додала Лея з посмішкою, — а ми, звісно, ніколи не дізнаємося про це, поки не повернуться.

Вирій ще раз пройшовся ліхтариком по темряві люка.

— Виглядає, наче це початок нової справи, — сказав він, майже шепотом, — і я певен, що вона буде складнішою за все, що ми мали раніше.

Альфа сів біля люка, дивлячись у темряву, його великі очі блищали у світлі ліхтарика, немов він відчував, що ця темрява приховує щось дуже важливе.

— Будьте обережні, — попередив Ерік, готуючись до будь-яких несподіванок, — але, знаєте, я впевнений — це лише початок пригод.

Раптом легкий протяг зачепив їхні волосся, і в тиші знову посміялися, ніби світ нагадував їм: найцікавіше завжди попереду.