55.4 — Нічні пісеньки

Тиша ночі опустилася на будинок, немов важка оксамитова завіса. Лише рідкісні краплі дощу тихо стукотіли по вікнах, а старий годинник у коридорі м’яко відраховував секунди, створюючи відчуття нерухомого часу. У кімнаті Каї панувала темрява, крім м’якого світла нічника у вигляді зірочки, що ледь висвітлював куточок, де дівчинка спала під теплою ковдрою.

Раптом, десь за дверима, рознісся тихий, майже шелесткий дитячий спів. Голос був ледь чутний, сумний, казковий — ніби хтось пошепки розповідав найпотаємнішу історію. Мелодія пливла крізь темряву, ніби сама ніч співала свою загадкову пісню.

Кая мимоволі розплющила очі, стискаючи долоню на грудях — серце почало калатати швидше, немов від передчуття.

— Що це? — прошепотіла вона сама собі, повертаючись на бік, але мелодія не стихала. Вона була зовсім незнайомою, наче тихий вітерець, що приносить із собою загадку.

В сусідній кімнаті Лум, який теж спав, неспокійно крутився у ліжку. Спів був чутний і звідти, тому хлопчик повільно прокинувся, розплющив очі і в темряві побачив блиск своїх очей.

— Хто співає? — тихо спитав він, притискаючись до ковдри.

Кая повільно сіла на ліжку, ще раз показуючи пальцем у темний коридор.

— Там... у дверях, — прошепотіла, широко розплющивши очі від напруги.

Лум, хоч і з тривогою, зірвався з ліжка і попрямував у кімнату Каї, що була поруч. Саме тут вже стояли Вирій і Лея — вони почули дивний спів і негайно прийшли, щоб підтримати дітей. Незабаром приєдналися і Тесса з Еріком, а також Векс і Тео — всі зібралися у невеликому передпокої, щоб не залишати малих самих під час цієї загадкової ночі.
— Кая, ти це справді чуєш? — спокійно запитала Лея, нахиляючись, щоб бути ближче до дівчинки.

— Так, — відповіла Кая, злегка притискаючи долоні до грудей, — хтось співає пісеньку... я ніколи не чула такої раніше.

Лум, стоячи поруч, пригадав ту дивну мелодію.

— Мені здається, це ніби казка... Але якась сумна, — тихо промовив він.

В цей момент з глибини коридору пролунав глухий гарч — і Альфа вибіг із сусідньої кімнати, шерсть на шиї у нього стала дибки. Собака люто гарчав, кинувшись до дверей.

— Гав! Гав! — попереджав він, не даючи нікому відчинити.

Вирій, заспокоюючи собаку, повільно підвівся, узяв ліхтарик і підійшов до дверей.

— Охоронець на варті, — усміхнувся він, хоча тон був серйозним. — Там нікого немає.

Обережно відчинивши двері, ліхтарик висвітив порожній коридор, де від легкого протягу колихалися штори.

Лея підійшла і взяла ліхтарик, уважно оглядаючи простір.

— Хтось був тут недавно, — сказала вона, помітивши на підлозі маленький блискучий предмет.

Вона нахилилася і підняла його — це була лимонна цукерка в обгортці, блискуча й несподівана.

— Це... цукерка, — тихо сказала Тесса, розглядаючи її. — Хтось залишив знак.

— Але ж ніхто з нас не купував таку, — здивовано додав Ерік, беручи цукерку в руки.

Векс нахилилася, аби краще роздивитися.

— Мабуть, це наша підказка, — тихо сказала вона, поглядаючи на всіх.

Тео, стоячи поруч, підморгнув Леї.

— Вийшла справжня детективна ніч, — жартома промовив він, але в голосі відчувалася серйозність.

Діти вже трохи заспокоїлися, але напруга залишалася у повітрі.

— Мабуть, це той самотній хлопчик, — прошепотів Лум, згадуючи слова про клона.

Тесса акуратно поклала цукерку на стіл.

І раптом, як вітерець, знову заповнила повітря та сама пісня, тепер голос звучав трохи голосніше, немов хтось стояв у коридорі за дверима сусідньої кімнати.

— Ми мусимо дізнатися, хто це, — твердо сказав Вирій, напружуючи погляд.

— І зрозуміти, що це за пісня, — додала Лея, стискаючи кулаки.

Альфа, досі напружений, стояв біля дверей і гарчав при найменшому русі.

Раптом із темного кутка коридору ледь помітно зрушила тінь — швидка, нечітка, ніби хтось намагався сховатися від світла.

— Будьте готові, — прошепотів Ерік, дістаючи ніж і підсвічуючи ліхтариком.

Усі затамували подих. Ніч, що здавалася спокійною, тепер була наповнена невідомістю й тривогою.

— Це тільки початок, — тихо промовила Тесса, стискаючи руку Еріку, і їхні погляди зустрілися в тиші, сповненій надії і страху.

Тінь повільно розчинилася у темряві, а будинок занурився в мовчання, наповнене очікуванням і таємницею.