55.3 — Перше зіткнення

Детективи мчали вузькими коридорами старої, трохи занедбаної будівлі, де в темних кутках стояли заржавілі інструменти, а підлога скрипіла від кожного кроку. Клон, який несподівано з’явився кілька хвилин тому, рухався блискавично — мов тінь, що вислизає з-під носа.

— Тримайте його! — крикнула Векс, майже втримуючись на ногах після того, як підсковзнулася на розкиданих паперах і ледве не впала. — Не даймо йому втекти!

Вирій і Тео, діючи як злагоджений дует, намагалися заблокувати клонові шлях, але той виявився хитріший — раптово перекинутий стелаж зі спеціями обрушився на підлогу, сипучі приправи піднялися хмарою, засипаючи їм обличчя, очі, і ускладнюючи рухи.

— Ой, блін, — Тео знервовано витер сіль і перець з очей, намагаючись не задихнутися. — Вони що, спеціально проти нас воюють?

— Це не просто пастка, — відповів Вирій, вслухаючись у шелест і дивлячись на місце, де ще мить тому біг клон. — Цей хлопець знає будівлю набагато краще, ніж ми. Це його територія.

Лея, тримаючи на руках Лума, що дивився навколо з широко розплющеними очима, квапливо наздоганяла команду.

— Беріть мене з собою! — з наївним запалом просив Лум, тягнучи руку до Вирія. — Я допоможу!

— Ще трохи, і ти станеш нашим найменшим агентом, — посміхаючись, відповів Ерік, підхоплюючи хлопчика. — Але поки що краще будь обережним.

Клон різко звернув у вузький прохід між двома стелажами — єдиний шлях, через який міг пролізти тільки він. Вирій і Тео миттєво кинулися слідом.

— Тримай його, Тео! — закричав Вирій, простягаючи руку.

Клон торкнувся їхніх пальців, і здавалося, що ось-ось його схоплять, але в останній момент він ковзнув, мов тінь, крізь вузький прохід і зник у темряві.

— Блін, упустили! — пробурмотів Тео, стискаючи кулаки з розчаруванням.

В цей момент Лум, який уважно спостерігав за всім, тихо сказав:

— Він не злий… він… самий-самий самотній.

Ці слова впали на всіх мов камінь. Команда зупинилася, ловлячи подих, а на обличчях промайнула тінь роздумів.

— Самотній? — прошепотіла Лея, дивлячись на Лума з ніжністю і здивуванням. — Як ти це знаєш?

— Бо він бігає сам, — пояснив Лум, стискаючи пальці. — Я теж сам був, і це сумно.

— Ти маєш рацію, — погодилася Тесса, дивлячись на команду. — Іноді люди, які роблять погані речі, просто шукають друзів, але не знають, як їх знайти.

— Може, він хоче допомоги, — додала Векс, стиснувши кулаки з рішучістю. — Ми не маємо ловити його, а повинні зрозуміти. Потрібно слухати.

Ерік, який до того мовчав, тихо додав:

— Самотність — це найстрашніший ворог. Особливо, коли ніхто не чує твій крик у темряві.

Вирій глибоко вдихнув, а потім повільно видихнув, дивлячись на друзів.

— Добре, — сказав він, — ми дамо йому шанс. Але спочатку маємо дізнатися, хто він і чого хоче.

В кімнаті знову зашурхотіли кроки. Детективи, хоч і втомлені, але з новою рішучістю, рушили далі — не просто за клоном, а за тим, хто так гостро потребує їхньої допомоги і уваги.

— Ми команда, — тихо сказала Лея, — і команда допомагає.

Несподівано з-поза кутка почувся легкий звук — ніби хтось тихо ковзав по підлозі, приховуючись у тіні.

— Тихо, — прошепотів Вирій, — зараз може початися справжня гра.

Всі затаїли подих, готуючись до наступного кроку цієї загадкової історії.