54.3 — Втеча печива

Кухня знову наповнилася дитячим гамором, сміхом і 

шурхотом коробок. Лум і Кая стояли посередині кімнати, обличчя їхні були серйозними і зосередженими — адже їхня найважливіша справа була саме зараз: розслідувати втечу печива!

На столі стояла відкрита баночка, а печиво, яке мало б там лежати, зникло немов у повітрі.

— Пе-чи-во! — суворим тоном вимовила Кая, підходячи до банки і уважно заглядаючи всередину. — Воно втекло! Бо не хотіло бути їжею!

Лум широко розплющив очі:

— Так! Воно бігло! Бігло-прібігло!

Він миттєво схопив дві коробки з-під соку і швидко з’єднав їх у пастку — маленький «печивний капкан», як він сам його назвав.

— Пастка! — гордо вигукнув Лум, ставлячи коробки на підлогу біля баночки. — Тепер печиво не втече!

Кая обережно погладила коробки, підтверджуючи:

— Усе правильно. Пастка для печивних втеченців.

У цей час Альфа, великий пес-детектив, який зазвичай був у центрі всіх пригод, ледве підняв голову і зітхнув. Він повільно ліг на підлогу, склавши лапи під себе. Йому явно набридли всі ці дитячі «поїздки» по переслідуванню печива.

— Альфа, — покликала Кая, — допоможеш шукать?

Пес ледве відкрив очі, глянув на дітей і змахнув хвостом — це було його мовчазне «гаразд», хоча ентузіазму й не додавало.

Тим часом Тео, який стояв трохи осторонь, посміхався, а за спиною в нього у руці була саме та баночка з печивом, яку він дбайливо сховав.

— Ерік хитрує! — крикнув Лум, коли помітив «порожню» баночку.

І тут Ерік, усміхаючись, вийшов з-за дверей з другою баночкою, повною печива.

— Ха-ха! — сказав він, підморгуючи. — Я сховав печиво, щоб ви не з’їли його до обіду. Треба трохи потерпіти!

— Ой, Ерік, ти хитрий! — засміялася Кая, притискаючи руку до грудей.

— Але тепер печиво точно не втече, — додав Лум, обережно приймаючи баночку.

Альфа нарешті підвівся, підійшов і почав весело крутихвостити, радіючи, що справа закінчилась без втрат.

Поки діти весело святкували успіх, дорослі теж не сиділи без діла.

Тесса, з чашкою трав'яного чаю, тихо сиділа за столом, посміхаючись:
— Вони такі кмітливі і веселі, що аж хочеться з ними ще більше пригод придумувати, — прошепотіла вона, поглядаючи на Векс.

Векс, тримаючи блокнот і ручку, тихенько писав нотатки, міркуючи над тим, як можна використати дитячі вигадки в їхній наступній справі.

— Їхня уява — справжній двигун наших пригод, — з усмішкою сказав він Тессі. — Іноді я просто заздрю, що вмію так фантазувати, як вони.

— Може, треба повчитися? — підморгнула Тесса.

Вони обмінялися теплою посмішкою, у той час як кухня наповнювалася дитячими сміхами, ароматом обіду і дружнім затишком.

Після цієї пригоди діти знову взялися за нові ігри, а дорослі насолоджувалися моментом, споглядаючи, як маленькі детективи перетворюють прості речі на справжні пригоди.

Наступна загадка вже починала промальовуватися у тіні холодильника...