54.2 — Таємниця пропаленої піци

Кухня наповнилася глибоким ароматом томатного соусу і розплавленого сиру, але щось тут було не так. Велика кругла піца лежала на столі, але краї її ніби зникли — немов хтось під покривом ночі вкусив усе навколо, залишивши лише теплу, пухку середину. І це викликало справжній детективний переполох.

Лум і Кая стояли біля столу, дивлячись на «загублені» краї. Лум, тримаючи серветку, намагався зібрати розкидані крихти, а Кая уважно всматривалась у плями соусу, ніби вони могли щось їй сказати.

— Хто це? — майже шепотіла Кая, зіщурившись, і підняла вгору маленькі кулачки. — Це Піццавороооог! Він їсть краї піци!

— Піццаворог? — Лум вимовив це слово з величезною серйозністю, але в очах все одно промайнув трішки страху, змішаного з захопленням. — Він великий? Має лапи?

— Так! — впевнено кивнула Кая. — І гострі зуби! Він лишає сліди і ховається!

Поки діти влаштували справжнє детективне засідання, Альфа, який спочатку лежав на своїй лежанці, підняв голову. Він вийшов, підійшов до столу і почав уважно нюхати повітря, роблячи кола навколо піци. Потім з цікавістю шарудів лапою біля кухонної шафи, ніби намагаючись сказати:

— Тут щось не чисто!

— Що знайшов, друже? — усміхнувся Вирій, погладжуючи Альфу по голові. — Ти, випадково, не Піццаворог?

Альфа весело похитав хвостом, і в його очах заграла лукава іскорка, немов він тримав у собі секрет.

— Тут пахне собакою, — сказала Кая, тримаючи шматочок тіста біля носа. — Але собаки не їдять піцу.

— Хто тоді? — Лум припав до підлоги, придивляючись до маленьких крихт, що розсипались по підлозі.

Поки діти уважно розглядали докази, Тео і Лея допомагали прибирати зі столу, сміючись із дитячих гіпотез.

— А може, це той кухонний гном? — прошепотів Тео, підморгнувши Лії. — Той самий, що в першій справі? Він любить піцу, пам’ятаєте?

— Гном? — посміхнулась Лея, легко похитуючи головою. — Можливо, він просто заглянув до нас на вечерю.

Діти переглянулися з блиском в очах і відразу ж заговорили одночасно.

— Треба знайти гнома! — вигукнула Кая, стискаючи руку Лума, ніби це був найважливіший план у світі.

Раптом Лум зауважив щось біля плінтуса — маленькі сліди, що нагадували сліди крихітних лап.

— Лапки! — вигукнув він, із захватом у голосі. — Це сліди Піццаворога!

Альфа підійшов, понюхав сліди і почав захоплено завивати, ніби підтверджуючи здогадку.

У той момент з-за дверей кухні почувся тихий шелест і приглушений сміх.

— Хто там? — обережно запитала Кая, стискаючи маленьку руку Лума.

І от з-за кута з’явився маленький кухонний гном, той самий, що з першої справи, з великим капелюхом, під яким ховалися кілька крихт піци.

— Ха-ха! — сміявся гном, облизуючи пальчики. — Я просто не міг втриматися — піца така смачна!
Діти вибухнули сміхом, а Альфа підняв лапу, немов подаючи руку новому другові.

— Ну, тепер у нас є ще один помічник у розслідуваннях! — з гордістю сказав Лум.

Всі зібралися навколо столу, де тепер лежала ціла піца — пухка, соковита, і аромат якої розповідав про дружбу і дитячу радість.

Фоном, поки відбувалась детективна операція, решта детективів теж були зайняті своїми справами:

Лея, не забуваючи про турботу про дітей, напоювала їх теплим чаєм із м’ятою, тримаючи у руках маленькі чашки, які вона подавала Луму і Каї з лагідною усмішкою. Вона дбайливо погладжувала Каю по голівці, заспокоюючи, якщо дитина занадто захоплювалась розслідуванням і трохи втомлювалась.

Вирій тим часом, сконцентрувавшись, лагідно поправляв кілька поличок у кухонній шафі, де було помітно сліди попередніх «піццаворогових» витівок. Його рухи були спокійні й точні, а час від часу він кидав погляди на дітей з ніжністю і трохи грайливою усмішкою — він був як той тихий захисник, що стоїть за кожним їхнім відкриттям.

Тео, не втримуючись від жарту, непомітно підклав під один із стільців маленьку іграшкову піцу, що випромінювала свій «пахучий» аромат, намагаючись трохи пожартувати над Лумом і Каєю. Кая ж помітила це і, з викликом у очах, підняла палець:

— Це — підстава! Ми це помітим! Ти — Піццаворог!

Тео тільки розсміявся, підморгнув і швидко сховався за столом.

Ерік, усамітнившись у кутку, лагідно поглажував Альфу, який час від часу піднімав голову, щоб отримати свою порцію ласки. Він тихо бурмотів щось на кшталт:

— Ти у нас кращий помічник. Не зради нас, добре?

В цей момент Альфа підняв морду і дивився в очі Еріка, ніби відповідаючи: «Я завжди поруч».

Поки детективна команда була зайнята «Таємницею пропаленої піци», Векс і Тесса сиділи трохи осторонь, обмінюючись тихими усмішками та теплими поглядами.

Векс уважно допомагала Тессі, яка акуратно розкладала на столі нові підказки та нотатки з попередніх розслідувань. Їхні руки час від часу перетиналися, і між ними панувала лагідна тиша, яка говорила більше, ніж слова.

— Знаєш, — тихо сказала Тесса, — ці дитячі справи такі чарівні. Вони нагадують, що справжні пригоди — це не тільки великі та складні, а й маленькі, прості моменти разом.