53.12 — Запах кориці

Дим ще не вивітрився. Він не дим — а радше ображений цукровий привид, що волає мовчки: «Хто так поводиться з кремом?!»
Він повільно повзає між залишками десертів, стелеться по підлозі, чіпляється за краї обгорілих серветок. Мов сумна привидка після вечірки, яка пішла геть не за планом.

Кожен крок хрумтить. Не сніг, а карамель. Крихка, обвуглена, зрадницька.

Запах ванілі вже змінився. Гар і згарище домінують, але крізь них починає проступати щось інше. М’яке. Солодке. Несподіване.

Кориця.

— Стій. — Лея підіймає руку, її пальці в цукровій пудрі. Вона завмирає, вдивляючись. — Там щось є.

У центрі зруйнованого приміщення, де колись стояла вітрина з марципановими лебедями, блищить щось квадратне. Скринька? Ні. Коробочка. Вона світиться ледь помітним бурштиновим теплом, ніби зберігає у собі спогад, якого не хоче відпустити.

Всі підходять повільно, обережно. Насторожені, ніби коробочка — ще одна начинена вибухівкою пастила. Векс зупиняється перший і нахиляється.

— Це... пахне чи то корицею, чи то самозреченням, — бурмоче він.

— Може, це цинічна булочка, — озивається Ерік, скрививши губи. — Така, що розчарована в житті, але ще вірить у глазур.
— Не сміши коробку, вона може вибухнути, — сухо бурчить Альфа.

Кая, яка до того ховалась за Лумом, озирається на Тессу:

— Там... всередині є монстрик? — питає вона тихо, трирічним, ковтальним шепотом.

— Можливо. А можливо, пиріг. — Тесса обережно торкає її за плече. — Але ми не дамо йому тебе з'їсти. Ми самі його з’їмо. Якщо він безпечний.

— Я не хочу пиріг. Я хочу мультик. І банан. — Кая хмуриться. Вона стомлена, перелякана і майже засинає, стоячи.

Тео нахиляється до коробки, повільно, ніби виконує древній ритуал. Всі затримують дихання. Витягує її, тримає на долоні, легенько трусить.

Нічого.

— Записка. — каже він. І починає читати, прочищаючи горло:

"Якщо ви дослухаєтесь до серця, я знайду шлях назад.
Поки що — не їжте нічого, що пахне лавандою."

— М.

Глуха тиша. Навіть блискітки у повітрі ніби завмерли. Десерти не вибухають. Альфа лише переводить погляд з коробки на Тессу, потім на Еріка, на Лум і знову на коробку.
— …він живий, — каже Тесса, її голос — хрипкий від диму і шоку, але в ньому щось проблискує. Надія? Віра? Можливо. — Він живий.

— А ще — він ідіот, — додає Лея, стискаючи коробку в руці. — Але живий ідіот. Це дає йому право на прощення. Часткове. І, можливо, обійми. Після штурханів.

— Тобто, це був тест? — повільно запитує Вирій. Він витирає свій кухонний ніж об край скатертини, яка вціліла лише частково. — І водночас — спроба отруїти гостей? Це... концептуально.

— Можливо, це тест на любов і на імунітет. — Тео знизує плечима. — Або просто поганий день на кухні.

Раптом Лум каже:

— Пельмень.

Усі повертають до нього голови.

— Що? — запитує Тесса.

— Я думаю, він не пельмень. — Лум трохи розхитується, притискаючи до грудей свій м’який рюкзачок. — Він... пиріжок. Але сумний.

Всі мовчать. Навіть Векс.

Тесса повільно присідає поруч із ним:
— Чому сумний?

Лум кліпає.

— Бо в середині — не варення. А самотність. І, може, ще спеції. Але точно — не радість.

Кая, втомлено, але чітко:

— Пиріжки не бувають самотні. Вони в тарілці. Разом.

— А якщо його з’їли останнього? — питає Лум, і дивиться на неї.

— ...тоді сумно. — відповідає вона. — Але він вже в животику. Він не один.

— Філософія, — зітхає Альфа, неочікувано навіть для самого себе. І тут же — злісне гарчання. Бо він пес. І жодних рефлексій.

— Що ж… — Ерік кладе долоню на коробку. — Філософський пиріжок у нас є. Інструкція проти лаванди — є. Може, час діяти?

— Ми і є команда, — твердо каже Лея. Її голос твердне, стає сталевим. — Ми вижили. Ми тримаємось разом. Ми зберемось. І ми знайдемо Маркуса. Але спершу…

Вона дивиться на свою руку — вся в кремі.

— Очистимося від крему і вибухових домислів.

Векс піднімає брову:

— Ще раз скажеш "очистимося від крему" таким тоном — я підпишусь під будь-яку твою операцію.

— Сексуальну? — кидає Тео і тут же отримує легенький, але показовий удар від Тесси. Та йому не боляче — навпаки, веселіє.

— Вона казала: від крему. А не в крем. Різниця.

Кая дивиться на всіх і мовчки витирає рот серветкою.

— Я прибираю рот. Бо я тепер частина серйозної групи. І мій рот не має бути в кремі, коли ми вирішуємо важливе.

— Доросла жінка, — вражено шепоче Лум.