53.7 — Бунт маленьких

З самого ранку квартира агентства «Пі і Ца» перетворилася на справжнє поле бою — але не таке, як зазвичай, коли Пі й Ца ганяються за злочинцями чи клонованими піцами. Тут і зараз точився повстанський переворот… маленьких.

Кая сиділа навпроти Лума за великим столом, де стояла мисочка з омлетом. Вона знизала плечима, щічки розпухли від обурення.

— Я… Квін! — вимовила вона дуже серйозно, хоча голос часом проскакував у дитячому лепеті. — Не буду… слуха! Я їсти… тісто… як пес! — і сердито стукнула долонькою по краю столу.

Лум підняв брову і широко розкрив очі, намагаючись не розсміятися, бо розумів — це не просто «не хочу їсти», це масштабна операція повстання.

— Омлет? — повторив він із дитячою серйозністю. — Це… не їжа! Це… мутант! — він показав на омлет ложкою, яка ковзнула по тарілці, і кетчуп розплився дивними плямами, схожими на мордочку.

Кая висунула губки вперед, насупила брови і глянула так, ніби саме омлет винен у всіх її нещастях.

— Пастка! — пробурмотіла вона, гукнувши слова з дитячим акцентом, — У тісті пастка! Я Квін, мене не спійма! Омлет не каже, але... боюся!

У цей момент до кімнати гордо зайшов Альфа — великий пес з сивою мордою, яка видавала не одного побаченого ворога, і з очима, що блистіли, наче він знає всі секрети світу.

Він повільно обнюхав мікрохвильовку, що пищала, і раптом — гарчки витягнув із зубів блискучу флешку.

— Гррр! — промовив він, ніби оголосив про щось дуже важливе.

Кая миттю підскочила:

— Ой! Альфа, ти чарівник! — вона з очима, повними захвату, схопила флешку. — Ти приніс нам… таємницю!

Лум зціпив зуби і дістав флешку з лап пса.

— Друзі! — проговорив він із серйозністю маленького генерала. — Секретна місія починається!

— Що ми робити? — запитала Кая, висунувши голову з-за столу, очі величезні і сяючі, як ліхтарики.

— Слухайте! — Лум підняв руку, як під час гри в школу. — Ми… детективи! Потрібно… дивитися флешку! Найголовніша справа!

— Якщо там… піца з пепероні, я... виб’ю! — з посмішкою, але з непохитною рішучістю сказала Кая, і трохи закусила губу.

— Добре, — погодився Лум, — йдемо! — і повів друзів до великого блискучого комп’ютера.

Альфа став біля них, гордо сидячи і махаючи хвостом, ніби сказав: «Я вже зробив половину справи».

У кімнаті повисла тиша, тільки чути було тихе «пищання» і «клацання» пристрою.

Лум уважно дивився на екран, а Кая і Альфа стояли поруч, тримаючи «високий» рівень напруги.

— Готові? — прошепотів Лум.

— Готові! — відповіла Кая, трохи нервово погойдувалась на місці.

І коли на екрані почало з’являтися відео — маленькі повстанці затамували подих.
Їхні великі пригоди тільки починалися.