53.3 — Дегустацiя небезпеки

"Солодкi Сенси: Гастропсихологiчна терапiя" виявилися розташованими у глибинах мiста, за старим театром, де ще збереглися барельєфи янголiв i десь пахло мокрим деревом i ванiллю. Над дверима — табличка: "Зi смаком до правди".

Внутрiшнiсть нагадувала водночас спа-салон, лабораторiю й вiтальню мага-цукерника. Напiвтемрява. Пiдсвiтка знизу. Мiцний запах спецiй. I перед кожним столиком — срiбна куполоподiбна кришка.

— Це пастка, — прошепотав Вирiй, але вже тягнув рукавички.

— Або запрошення до серця, — додала Лея, зачаровано розглядаючи написи на стiнах. "Скуштуй спогад. Видихни правду."

Хазяїн, у блискучому халатi, з’явився як за командою. Високий. Руки — тонкi, мов з тiста. Волосся — злегка хвилясте, кольору запеченої скоринки. Очi — як перша крапля карамелi на пальцi.

— Вiтаю на першому етапi терапiї. Занурення в емоцiю смаку. Я — Майстер Марципан. Сьогоднi ви скуштуєте себе.

Вiн плеснув у долонi, i офiцiанти з’явились мов тiнi, несучи на пiдносах десерти:

- Panna Cotta довiри,

- Мус страху,
- Крем-брюле нiжностi,

- Пудинг сумнiву,

- Безе дитячої радостi.

— Ми дегустуємо всi? — Тео обережно взяв ложку. — Чи хтось стане омлетом?

— Якщо стаєш омлетом, то з тебе можна зробити круасан, — спробував пожартувати Ерiк.

— Це... не заспокоює, — хмикнув Вирiй, але вмочив ложку в мус страху.

Один за одним детективи скуштували обранi десерти.

Векс закусила пудинг сумнiву i на мить затихла. Її плечi обм’якли, вона зиркнула на Тео i прошепотiла:

— А якщо я не та, ким здаюся?.. А якби...

Тео торкнувся її руки:

— Ти та, з ким я хочу бути, ким би ти не була.

Лея скуштувала безе радостi — її очi блиснули. Вона засмiялась раптово, з дитячою щирiстю:

— О, я пригадала, як на мене впала тюльпанова ваза i ми з Вирiєм збудували з уламкiв замок.
Вирiй:

— Я думав, ми просто намагались приховати слiди до приїзду хазяйки квартири.

Тесса обрала panna cotta довiри.

Послiдовнiсть була така: солодко. Легко. Потiм раптом — як тонкий рiзкий звук. Десь у серединi. Потiм — свiтло.

Бачення. Ерiк стоїть у коридорi. Темному. Говорить з кимось. Але не видно обличчя. Тесса наближається. Вiн каже: — Вона не може дiзнатися.

Вона виривається з бачення, ложка падає. Очi — вологi.

— Ви... — Вона дивиться на Ерiка.

— Що ти приховуєш?

Тиша.

Вона розвертається, майже вибiгає, штовхаючи стiлець. Альфа гавкає. Дверi гримають.

— Тесса! — Ерiк кидається слiдом, але запiзно.

У залі залишаються тiльки звуки тихого дихання i ложки, що торкається скла. Лея мовчить, її пальцi стискають серветку.

— Це була емоцiя... Чи правда? — запитав Вирiй, але вже нiхто не мiг вiдповiсти.

Сцена розколу.

Залишається пiслясмак.

Солодкий. Страшний. Невiдворотний.