52.5 — Кризова боротьба трирічок

Святкова кімната буквально вибухала енергією і гомоном — ніби маленька буря пронеслася крізь усі куточки. Лум і Кая стояли один навпроти одного, очі їхні блищали, а рухи були швидкими і рвучкими, мов дві маленькі торнадо. Хтось хотів тримати свічку, хтось — першим скуштувати торт, а ще були незліченні «я хочу», «ні, це моє» і «це несправедливо!»

— Мій! — рвучко вигукнув Лум, стискаючи кулачки так, що навіть нігті трохи втиснулися в долоню. Його голос, хоч і тремтів від хвилювання, звучав упевнено, наче він вже готовий захищати свою святкову корону до останнього.

— Ні, ні, ні! — Кая підстрибнула на місці, розмахуючи руками, ніби намагаючись розвіяти всю суперечку лише своєю енергією. — Я принцеса! Принцеса перша!

— Я більший! — гордо відрекомендувався Лум, виставивши груди вперед і трохи піднявшись на носочки, щоб виглядати вищим.

— А я крутіша! — парирувала Кая, нахиляючись ближче до Лума, і голос її став наче маленька зірочка, що сяє, — я сяю яскравіше за тебе!

— Ти ще мала! — Лум нахмурився, але в очах з’явилася усмішка, хоч і прихована за серйозністю.

— Я не мала! — Кая надула щоки і виставила маленький кулачок, ніби готова була одразу довести це.

Тесса, що спостерігала за цим дійством із люблячою посмішкою, легенько поклала руки на плечі дітей.

— Стоп, стоп! — промовила вона з теплотою в голосі, але з ноткою наполегливості. — Мої маленькі чемпіони, ми ж святкуємо, а не воюємо! Давайте пограємо у гру. Хто швидше знайде подарунок? Або заспіваємо разом пісеньку? Хто хоче?

— Я! — вигукнув Лум, уже майже забувши про суперечки і радісно кивнув.

— Я теж! Я теж! — Кая радісно плескала в долоні, сміючись і танцюючи на місці.

Вирій, підхоплюючи ініціативу, присів поруч із ними, схилившись із усмішкою.

— Добре, тепер ми всі команда, — сказав він, дивлячись кожному в очі. — Ніхто не суперник. Разом веселіше!

Діти, хоч і трохи заспокоїлися, почали копирсатися серед яскравих коробок із подарунками, періодично розкидаючи блискітки, що сипалися з долонь Кає.

Та все одно криза трьох років не залишала їх — вона ніжно підморгувала у кожній витівці, кожному «я сам» і кожній спробі довести свою значущість.

Лум, заплутавши стрічку, крутився перед дзеркалом, а Кая, справжня маленька принцеса, розфарбовувала пальчики губною помадою, що випадково опинилася в одному з пакунків.

— Ой, диви, — засміялася Лея, спостерігаючи за цим веселим безладом, — відчуваю, що наступні наші детективні справи будуть такими ж складними, як і захоплюючими.

Урешті Лум урочисто підняв у руках свій подарунок, немов великий трофей.

— Мій! Мій! Я великий! Я найкращий! — проказав він із гордістю, ніби саме цим і переміг у всій суперечці.

Але Кая, не бажаючи здаватися, з жвавим сміхом кинулася на Лума — і кімната наповнилася їхнім безтурботним сміхом і радісними криками.

Тесса з Еріком та Векс з Тео лише обмінялися поглядами, повними любові, терпіння і ніжності, розуміючи: ось вона, найскладніша і найсолодша справа — бути мамою і татом трирічних маленьких детективів.

Свято продовжувалося, а криза трьох років тримала всіх у тонусі, нагадуючи, що найцінніше — разом сміятися і любити, навіть коли це трохи складно.