52.2 — Несподіване повернення Альфи

Раптовий гавкіт розірвав святкову метушню, наче грім у ясному літньому небі. Усі завмерли, неначе під чарівним закляттям — час ніби сповільнився. Очі розбіглися, кожен перевів погляд на двері, звідки лунав той раптовий, енергійний гавкіт.

— Це… це Альфа? — прошепотіла Тесса, намагаючись не підняти голос, але в її словах вгадувалася радість і здивування.

Всі мовчки спостерігали, як Вирій, дещо похмурий через несподіванку, повільно встав зі свого місця. Він підійшов до дверей, ключі у його руках блищали на світлі. Стук у двері повторився — уже сильніший і впевнений.

Вирій глибоко вдихнув, повільно відчинив двері, і… там, немов із глибини дикого лісу, з’явився він — Альфа! Собака, який зник майже тиждень тому, повернувся так несподівано, що здалося — він прийшов із іншого світу. Його шерсть була вкритою листям, гілками, а в очах палала дика, невгамовна енергія справжнього мандрівника.

— Альфа! — вигукнув Лум, стрибнувши на ноги, забувши про корону, і кинувся до собаки, очі виблискували від щастя. — Ти прийшов!

Кая, що стояла поруч, тримаючи в руках жменьку блискіток, закричала радісно, ніби зустріла справжнього дракона з казки.

— Альфа! Альфа! — голосно, з усією дитячою неприхованою радістю, підбігла і почала обіймати собаку. — Мій хороший, мій лісовий пес!

Альфа, наче розуміючи свою роль зірки свята, несподівано для всіх взяв до пащі тонку гілочку і почав її жувати. Він ніби гордовито демонстрував свою нову «моду» — тепер це був не просто пес, а справжній лісовий герой з новими звичками.

Сміх миттєво наповнив кімнату. Неможливо було не посміхатися. Маленький хаос, несподівана радість і щира любов змішалися в ідеальний коктейль святкового щастя.

— Ну що, наш лісовий пес повернувся з новим стилем! — пожартував Ерік, підхоплюючи гілочку з-під лап Альфи. — Треба додати в меню кістки з сосновою шишкою, а то він явно хоче залишитися на природі.

— І для десерту — пиріг з ялиновим сиропом! — підхопила Лея, підійшовши до собаки, що вже примостився біля ніг дітей. — Хочеш, друже, святковий шматок?

Альфа, немов відчуваючи, що його прийняли назад, повернувся до дітей, махнув хвостом і спробував піднятися на задні лапи — викликаючи в усіх сміх і вигуки захоплення.

— Знаю, знаю, — посміхнулася Тесса, погладжуючи собаку по голові, — ти нас дуже налякав, друже, але тепер точно герой свята. Такий повертається не просто так.

— Герой лісу! — додав Лум, намагаючись схопити гілочку, яку Альфа випадково кинув на підлогу. — Ти найкращий!

— І найкращий охоронець тортів, — підморгнув Вирій, — тепер ніхто без дозволу не підійде до святкового столу. Особливо якщо в ньому є соснові шишки.

Усі реготали, а Альфа, ніби відчуваючи, що свято нарешті повернулося, тихо зиркнув на всіх, немов промовляючи: — Я тут. І тепер усе буде добре.

Почуття дому, що відроджується, огортало кожного. У повітрі пахло щастям, листям і трохи диким вітром, що приніс собі найкращого друга.

Раптом Лея, усміхаючись і тримаючи запальничку для свічок, підійшла до столу, де мав стояти торт. Але на столі — порожнеча.

— Е-е-е, — почала вона, трохи розгублено, — а де ж наш торт?

Усі миттєво замовкли, погляди миттєво зустрілися. У кімнаті запанувала тиша, у якій чулося тільки тріпотіння святкових кульок.

Це був початок зовсім нової, незвичайної пригоди.