51.12 — Останнє слово Альфи

Світло, що спалахнуло з Альфи, мов вогняний водоспад, швидко наростало, охоплюючи все навколо. Його тіло, величезне і сильне, світилася нитками чистого коду, які пульсували й танцювали, мов живі вогники. Кожен м’яз, кожна шерстинка сяяли тим самим незбагненним світлом, що ніколи не горить і не згасає.

Альфа не гавкав і не гарчав — він не мав змоги говорити людською мовою. Його мова — це були дії, погляди, жестами і світлом, що лилося з нього, мов річка любові і відданості. Він повільно опустив голову, немов прощаючись, і блиск у його очах був глибоким, сповненим розуміння і спокою.

Він стиснув зуби і, збираючи всю свою силу, прорвався крізь темряву, розгризаючи серцевину образу, що в’язала їх у пастку. Ця серцевина була холодною і колючою, ніби лід, що стискав душу, — але зуби Альфи прорвали її, випускаючи назовні яскравий потік світла. Він ніби проковтнув усю темряву й страх, що охоплювали їх, і перетворив їх на тепло, що гріло серце.

Лум стояв поруч, маленький, але вже наполегливий, із блиском в очах, що не помічає страху, лише віру. Його маленькі руки трималися за мамині пальці, а очі дивилися вгору, ніби розуміючи, що цей момент — особливий, хоч і сумний.

Пес, з яким він ріс і якого любив, світячись, дивився на нього останній раз. В очах Альфи, хоч і тварини, було все — турбота, сила, ніжність, готовність до останнього захистити тих, кого любить. Він похитнув головою, ніби передаючи Луму всю свою мудрість і обіцянку — берегти їх, берегти родину.

Лум, хоч і маленький, вже міг відчувати цю глибоку мову без слів. Він підняв маленьку руку і прошепотів, хоча вийшло ще не зовсім чітко, затинаючись від емоцій:

— Песе… пішов… в зорі.

Його голос тремтів, але був справжнім, як і саме світло, що зникало. Сльоза скотилася по щічці, і він швидко стер її рукавом.

Кая, поруч, дивилася на Лума з великими очима. Їй було всього 2 роки і 7 місяців, і її слова були простими, але повними глибини:

— Лум, песе сяяв… тепер там, де зорі.

Вона потягнула Лума за руку, притуляючись до нього, мов маленький клубок тепла. Її маленький голос був ніжним і обережним, ніби намагаючись підтримати братика в цей момент, коли він лише починав розуміти втрату.

Лум витер сльозу, що скотилася по щічці. Його губи стиснулися, і хоч він не міг повністю усвідомити всю вагу втрати, в його очах з’явилася рішучість — берегти те, що залишилось, берегти тих, хто поруч. Він обійняв Каю так міцно, що вона засміялася крізь сльози.

— Я буду, — прошепотів Лум, і в цих словах звучала сила, яку важко було очікувати від такої маленької дитини.

Тесса стояла неподалік, притискаючи руку до грудей, відчуваючи, як серце стискається і одночасно розквітає. Вона дивилася на Альфу, який зникав, і відчувала ту непомітну нитку, що зв’язувала їх усіх — нитку, що не розірветься, навіть якщо тіло зникне. У її очах бриніли сльози, але посмішка була теплою і спокійною.

В цей момент світ довкола ніби зупинився. Легкий подих вітру пройшов крізь сад, як останній шепіт пса. Листя тихо падало на землю, створюючи м’який килим, ніби сама природа шанувала їхнього друга.

— Бережи їх… — ніби почула Тесса в серці. Це було не слово, а почуття — мов тихий голос, що лунає крізь час і простір.

І хоча Альфа зник у вибуху коду, його присутність залишилася назавжди — у поглядах, у теплі дотиків, у пам’яті, що не згасає. Його любов і відданість стали частиною їхнього світу, невидимою, але міцною опорою.

Лум обійняв Каю, і вони стояли, притиснувшись одне до одного, мов дві маленькі зорі, що тепер мусили світити за двох. Їхні дитячі голоси тихо зливались із шелестом пелюсток, що плавно опускалися, немов лагідний дощ.

— Песенько пішов у зорі, — повторив Лум, і це було його останнє слово для друга, що став янголом світла.

Навколо повисла тиша, наповнена ніжністю, сумом і надією одночасно — тихий спокій після бурі, коли ніч обіймає все навколо, готуючи до нового дня.

А потім, ніби на знак початку чогось нового, Лея тихо зітхнула, обійняла Тессу за плечі й прошепотіла:

— Він завжди з нами. Навіть там, де зорі…

І в цьому була сила, що змушувала серця битись далі, не зважаючи ні на що.