6 — Сьомий келих

Вечір у домі Пі і Ца набував несподіваного повороту. Світло гірлянд ледь мерехтіло, кидаючи м’які тіні на стіни, а на кухонному острові стояли келихи з різнокольоровими напоями — останній вечір дегустацій став уже традицією, сповненою радості, сміху і трохи таємниць. У повітрі витала легка тривога, але й передчуття чогось магічного.

— Ось і ми знову на порозі чогось незвичного, — з посмішкою, але з ноткою загадковості сказав Вирій, розглядаючи келих із рубіновим напоєм, який, здавалось, ніби тихенько димів легким серпанком.

— Гранатовий? — перепитала Лея, підморгуючи. — Здається, ти щоразу вибираєш щось загадкове. Щось таке, що не хоче розкривати всі свої таємниці одразу.

— Бо сьогодні у нас особливий гість, — раптом промовив Ерік, раптом ставши напруженим і кинувши тривожний погляд у напрямку дверей.

Двері повільно відчинилися з тихим скрипом, і у кімнату ступив він — незваний, але ніби давно очікуваний, мов тінь із минулого, що не хотіла забути цей вечір. У нього була м’яка посмішка, але в очах мерехтіли спалахи загадкових спогадів і невисловлених історій.

— Пан Ратон, — прошепотів Тео, ледве стримуючи здивування і трішки настороженості.

— Точно, — підхопила Векс, її голос змішався з хвилею спогадів. — Хто ще міг принести на цей вечір справжній смак пригод?

Пан Ратон, колишній суперник Єнота у конкурсі «Шматок року», зайняв місце за столом з грацією людини, яка знає про життя більше, ніж дає зрозуміти. В руках він тримав стару пляшку з темним напоєм і позолоченою етикеткою: «Сьомий келих — напій істини».

— Кажуть, він відкриває справжні почуття, — заявив Пан Ратон, поклавши пляшку на стіл із легким клацанням, ніби підкреслюючи вагу моменту. — Випийте — і те, що ховається в серці, стане явним.

Лея злегка схопилася за руку Вирія, її голос став тихим і напівжартівливим:

— Звучить трохи страшно. Що, як ми побачимо те, що краще б залишити в тіні?

— Ох, — усміхнувся Ерік, склавши руки, — а якщо там буде більше правди, ніж ми готові почути? Чи вистачить нам сміливості встояти?

Вирій повільно підняв келих, наче виклик, і промовив:

— Хто наважиться першим? Сміливець отримує перший ковток і, можливо, секрети всіх.

В цей момент у кімнату вибігла Кая — яскрава, як маленька зірочка, із розгубленим і одночасно захопленим поглядом.

— Я! — несподівано викрикнула вона, зігріта азартом. — Хочу знати, чи правда, що мій тато — найкращий танцюрист у світі!

Усі розсміялися, і Вирій з радістю налив Кає маленький ковток із «Сьомого келиха». Вона напружено пила, потім широко посміхнулася.

— Тато, ти дійсно танцюєш так, що всі залипають!

Тео похитав головою й усміхнувся, а Лея відчула, як атмосфера стала теплішою, хоч і трохи нервовою.

Потім по черзі пили дорослі. І щоразу на їхніх обличчях з’являлися несподівані відблиски: теплі, незабутні спогади — як кадри кіно, що миготять і змушують серце битися швидше.

Векс раптом згадала, як одного разу Тео зіпсував їхню вечерю, спаливши тост, але замість вибачення влаштував для неї танцювальний флешмоб прямо на кухні. Вона розсміялася навіть через роки.

Лея побачила той момент, коли Вирій уперше зізнався їй у страхах — і як вона просто мовчки тримала його за руку, не потребуючи слів.

Ерік пригадував, як Тесса, розлючена через чергову кавову катастрофу, вперше пустилася на жарти замість сварки. Тесса ж побачила теплі миті, коли Ерік підносив їй чай у ліжко, навіть тоді, коли вона забувала це цінувати.

Після кожного ковтка «Сьомого келиха» гості починали відкривати одне одному те, що тримали глибоко всередині — правда виходила назовні, іноді болюча, іноді зворушлива.

— Я завжди боявся, що мене не приймуть таким, яким я є, — голос Вирія тремтів, коли він дивився прямо в Леїні очі.

— А я боялася, що ти мене покинеш, — тихо відповіла вона, усміхаючись через сльози. — Іноді страхи — найгірші гості.

Тесса й Ерік мовчки стиснули один одному руки, на мить відчувши, що слово «сила» — це не тільки зовнішній вигляд, а й вміння бути поруч.

Діти тим часом тихо гралися неподалік, не помічаючи цих глибоких дорослих переживань. Альфа поважно дивився на гостей, ніби охороняючи їхній маленький світ.

Раптом Пан Ратон підняв келих:

— За те, щоб ми завжди могли говорити правду — хоч іноді вона буває гострою, як перець, але вона звільняє. Без неї життя було б порожнім.

Всі підняли келихи, навіть Альфа, який заплигнув на стіл і лизнув краплю зі своєї миски, викликавши загальний сміх.

Вечір закінчився несподіваною, голосною піснею Векса, яку всі підспівували, забувши і про напої, і про спогади. Їхні голоси заповнили кімнату, наповнюючи її світлом і теплом, яким не можна було ні ділитися, ні заховати.

— Хто знає, — посміхнувся Ерік, — можливо, це був найкращий напій у нашому житті.

— Точно, — погодилася Лея, з посмішкою дивлячись на друзів. — І найнебезпечніший.

Усі засміялися. І навіть тоді, коли світло згасло, відчуття тепла і правди залишилося в кімнаті, мов аромат улюбленого напою, що ніколи не зникає.