5 — Той, кого ще нема

Кімната повільно огорталась теплим світлом вечірньої лампи, що відбивалося у блискучих келихах і чашках, розставлених на столі. Жарти після «Напою істини» вже тихшали, залишаючи місце тихій задумі і ніжності. Кая, вмостившись на подушці з мордочкою крокодила, широко розплющила очі, ніби намагаючись зловити якісь невидимі зірки, що кружляли у повітрі. Лум сидів поруч, обіймаючи Альфу за шию, і тихенько намагався змусити його лизнути Каю — мовляв, так думки будуть яснішими. Альфа, великий і мудрий пес, повільно зітхнув, ніби зважуючи всю вагу цих дитячих ігор.

— А якби... — Кая підняла пальчик угору, голос у неї став трохи таємничим, — а якби був напій… не зараз, а для потім?

Всі поглянули на неї. В кімнаті стало тихо.

— Для потім? — перепитала Лея, підперши щоку долонею. — Це як… чай, який завариться через десять років?

— Нууу, — протягнула Кая, повертаючи очі вгору, ніби збираючи слова з повітря, — якби ви були старенькі. Або якби народилась ще дитинка. Або... якби ви всі були динозаврами! І пили напій для майбутнього.

Загальна посмішка розквітла по обличчях, а потім залунали сміх і легкі подихи. Іскорка магії почала блимати у поглядах — тої самої, що живе між жартом і правдою, між дитячою фантазією і дорослими мріями.

— Слухайте, — сказав Тео, злегка нахилившись вперед, — а давайте це зробимо! Фінальна дегустація. Напій на майбутнє.

— А правила? — поцікавився Ерік, розглядаючи блискучі пляшки на столі.

— Без правил, — відповіла Векс, хитро усміхаючись, — бо в майбутньому їх усе одно зламають.

Лея

Лея затихла на мить, крутячи кінчик волосся на пальці. В її очах заблищали спогади і надії, які ще не встигли здійснитися. Вона заговорила тихо, немов до себе, але всі слухали, ніби це була найважливіша істина.

— Я думаю, ми з Вирієм станемо як... чорний чай. Не той швидкий, з пакетика, що дають у кав’ярнях, а справжній — терпкий, настояний, пройшов багато. Але все одно — зігріваючий. Такий, що коли тобі страшно або ти загубився, то відчуваєш його смак — і знаєш, що ти вдома.

Вирій, слухаючи, ледве помітно усміхнувся, потім обережно торкнувся її руки — жест, простий, але сповнений ніжності.

— І ми додамо в нього одну гвоздику. Щоб нагадувала про те, як усе почалося. І про першу ніч, коли я збрехав, що не боюсь, а ти все одно залишилася.

Лея тихо засміялась, зігріта його увагою.

— Бо я теж тоді збрехала. Що не боюсь.

Тео

Тео повільно повернувся до Векс, погляд його став лагідним і трохи пустотливим. Він торкнувся її щоки кінчиком пальця — той легкий дотик, що завжди говорив більше, ніж слова.

— А ми... будемо як ром із ваніллю. Міцні, трохи сиві, трохи різкі. Але завжди з тією ноткою, яка пахне домом. І солодкою Каєю.

Кая, захоплено сміючись, обійняла його за коліно.

— І я буду... кориця! Але не надто!

Векс відповіла посмішкою, що освітлила її обличчя. Її очі стали ще теплішими — повними любові, терпіння й розуміння.

— І трішки перцю. Бо ми з Тео не завжди будемо згодні. Але без нього — не смачно.

Тео мовчки кивнув, потім притягнув Векс до себе і ніжно поцілував у скроню.

Ерік

Ерік довго мовчав, дивлячись убік, де Тесса тримала в руках ще теплу чашку какао, залишену від попередньої розмови. Його очі відбивали тиху любов і тривогу.

— Я, мабуть, не знаю, яким буде наш напій через десять років, — нарешті сказав він, голос його був тихим, майже зітханням. — Але я знаю, що не хочу готувати його без неї.

Тесса підняла на нього очі — повні надії й довіри.

— Я зроблю новий. Якщо ти все ще мене любитимеш.

— А якщо ні? — тихо спитала вона, злегка нахилившись.

— Тоді він буде гірким. Бо тільки твій смак робить мене м’яким.

Миті тиші були як затримка подиху перед глибоким ковтком.

— Добре, — прошепотіла Тесса, — тоді я теж додам трохи перцю. І трохи... шампанського. Бо навіть через десять років ми будемо блимати — як іскри, коли сваримось, миримось, мовчимо або говоримо разом.

Ерік стис її руку, а їхні пальці переплелися як обіцянка.

— І якщо в нас буде ще одна дитина...

— То вона буде лимончиком у коктейлі, — підморгнула Тесса з легкою усмішкою.

Лум, що слухав усе, сердито пирхнув:

— А я тоді хто?!

— Ти? — Ерік ніжно погладив його по голові. — Ти — вибуховий мікс. Ми досі не розібрались, з чого саме.

— Я зі смаком супергероя! — гордо оголосив Лум, розправляючи плечі, ніби готуючись до великої справи.

Діти

Кая і Лум сіли поруч, трохи схиливши голови, ніби ділилися найпотаємнішими секретами.

— А наш напій, — важливо промовила Кая, — буде веселка в пляшці.