4 — Таємний інгредієнт

Усе почалося з нічного шурхоту в коморі.

— Лум! — прошепотіла Кая, стоячи з ліхтариком у руці, загорнута в ковдру, немов у плащ супергероїні. — Я чула, що в тій скриньці щось живе! Може, це скарб!

— А може, це страшна приправа, яка ожила і хоче… — Лум зробив паузу, — …наварити суп із нас!

— Я люблю суп, — знизала плечима Кая. — Але не з нас.

Вони присіли, немов агенти під прикриттям, і поповзли по холодній плитці до кухні. У тиші чулося лише шарудіння ковдри та хрипке дихання Альфи, який спостерігав за ними з-під столу, підозріло втягуючи повітря носом, немов винюхував змову.

Обидва з гігантською обережністю розчинили дверцята старої дубової скрині, яку колись знайшли на горищі й перенесли до кухні як «стіл із сюрпризами». Там, серед жмутів трав, засушених грибів і кількох горішків, що підозріло схожі на ті, які Альфа ховав у дивані, блищала скляна пляшечка з позолоченим написом та відповідними картинками:

"Випий — і скажеш те, що відчуваєш."

— Це… магія? — прошепотіла Кая, притискаючи пляшечку до себе, ніби ляльку.

— А якщо це сік правди?! — очі Лума блищали. — Його треба… протестувати. На дорослих.

— Науковий експеримент? — уточнила Кая.

— Емоційна розвідка, — кивнув Лум.

Вони вкралися до вітальні, де дорослі щойно влаштували собі пізню вечерю-дегустацію. Векс і Тео розливали малиновий квас у тонкі келихи, Тесса та Ерік ділили шматок запеченої гарбузової піци з моцарелою і в’яленими томатами, а Лея з Вирієм сперечались, чи додавати в нічне какао цедру апельсина.й

— Без неї воно не какао! — наполягала Лея, крутячи ложкою над каструлькою.

— А з нею воно — цитрусова змова, — зітхнув Вирій, театрально склавши руки на грудях.

— Змова тебе любить, — прошепотіла вона і чмокнула його в шию, викликаючи відкашлювання Еріка і легке тремтіння в Тео, який залив квас повз келих.

Лум і Кая мовчки перелили вміст пляшечки до глечика з нічним чаєм, який Тесса щойно зварила для всіх. Вода трохи блиснула в світлі гірлянди і видала ледь вловимий аромат… троянди й меду.

— Тільки по одному ковтку! — прошепотів Лум, схрестивши пальці. — І уважно стежимо за наслідками!

І ось вона, мить істини.

Першою ковтнула Тесса.

— Знаєте що? Я ненавиджу, коли мій улюблений чай плутають із чаєм Леї! Вони різні! В одному — вербена, в іншому — м’ята, як ви це плутаєте десятий раз?!

— Я… я думав, ти любиш сюрпризи, — пробурмотів Ерік, а потім ковтнув і сам. — А ще я ревную до Вирія. Бо він… блимає тими своїми очима і… ідеальні зачіски має! У нього навіть піжами виглядають, як із серіалу!

— Я ж їх не обираю! Це Лея мені дарує! — виправдався Вирій, роблячи ковток. — Але я… іноді думаю, що Ерік краще танцює за мене. І це дратує. Сильно. Особливо на кухні. І вночі. І коли Лея поруч.

Тиша.

— Ви всі такі… милі, — зітхнула Векс, ковтаючи. — Але іноді я просто хочу залишитись одна у ванні з книгою і щоб мене ніхто не чіпав. Навіть Кая. Особливо Кая.

— Мамооо!.. — обурилась Кая з-під столу. — Я… я ж… твоя мила! Мила з налиплим пластиліном!

— Тобі треба ковтнути, — прошепотів Лум.

Тео, червоний, як буряк, підняв келих, понюхав і все ж зробив ковток:

— Я колись закохався в Лею. Усе, мовчу. Все! Я люблю Векс! Я обожнюю Векс! Просто… просто Лея носила окуляри, і це спрацювало. В мене тоді були слабкі нерви.

— Вау, — сказав Вирій. — Це було…

— …очікувано, — зітхнула Лея. — Всі, хто бачать мене в окулярах, на мить думають, що я магічна. І мають рацію. Я — зельєварка.

— А я… — Тесса ковтнула ще. — …не хочу бути весь час сильною. Я хочу, щоб хтось іноді був сильним за мене. Не тільки фізично. А по-справжньому. Щоб я могла просто сісти на підлогу і сказати: «Я не можу». І щоб це було нормально.

— Я можу, — пробурмотів Ерік, уже тримаючи її за руку. — Просто дай знати. Мені не страшно тримати тебе. Навіть коли ти боїшся.

Альфа в цей момент стрибнув на стіл, облизав край глечика й ліг животом догори. Він голосно позіхнув і... видав звук, який міг бути або бурчанням, або медитативним схваленням.

— А я… хочу більше печива. І менше стресу! — прохрипів він. Ну, майже. Можливо, просто загарчав у захваті. Але всі погодилися, що це була щира заява.

На ранок Лум і Кая прийшли з вибаченнями та зізнанням. В руках у них — пляшка з надписом, яку вони ретельно протерли.

— Це була просто вода з трояндової води і трохи меду, — сказав Лум. — Без магії. Ми самі зробили. Експериментально.

— Але всі ви стали чесні! — підкреслила Кая, дивлячись на всіх великими, трохи винуватими очима. — Це було… чарівно!

Лея усміхнулась:

— Мабуть, справжній таємний інгредієнт — це ми самі. І трохи наївності.

— І трохи сміливості, — додала Векс.

— І краплю дурості, — всміхнувся Вирій.