Бонусний епізод — Емоційна дегустація: Пі, Ца і не тільки; 1 — Початок дегустації

У новій кухні будинку-офісу стояв затишний хаос. Повітря було напоєне теплом, ароматами щойно завареної кави, кориці, полуничного варення і… легкого безладу. За вікном, крізь прозору штору, пробивалось серпневе сонце, лоскочучи дерев’яну підлогу. Хтось увімкнув вінтажний програвач, і м’який джаз легенько прокрадався між банками зі спеціями, дитячими іграшками, келихами й розкиданими фартухами.

— Я буду барменом!!! — урочисто виголосив Лум, залізши на табуретку, що одразу захиталася, — і буде тільки сок лимона! І шоколадка! І каша! І ще пєна! — Він стягнув банку з корицею, підняв її над головою, як чарівну паличку, й засміявся з власної урочистості.

— Нє! Це я каварка! — обурилась Кая, впевнено волочачи мірну чашку більшу за її голову. Вода з крана бігла, нестримно заливаючи вже четверту серветку. — Бо в мене є фартушок, а в тебе ні, Лумчику! — Її очі блищали переможно, щічки горіли, а фартух був дійсно — мамин, зі слідами какао та дитячого ентузіазму.

— Гав! — додав Альфа, що стояв на плитці, міцно стискаючи в зубах тряпчаного єнота. Його погляд казав: “Я врятував його від каструлі. Хтось має дякувати.”

— Окей, тривога синя, — пробурмотіла Векс із кухонного стільця, — Кая знову має кранову перевагу.

— І Лум на висоті стратегічної небезпеки, — додав Тео, вже встаючи, аби зловити табуретку, яка почала зрадливо хитатись.

— І як це ми з тобою досі не втекли в Гімалаї? — прошепотіла Лея, спираючись плечем на Вирія. Вона тримала в руках теплу чашку з імбирним чаєм, підсунутою Вексом без слів. Її обличчя було спокійне, але очі блищали іронією.

— Бо ми і є Гімалаї, — відповів Вирій, посміхаючись і ховаючи за усмішкою зморшки у куточках очей. — Тільки дуже напоєві.

— Напоєві? — Лея підняла брову, ковтнула чай, зупинилась. — …Пояснюй. І краще швидко.

Векс, з келихом з прозорим ледом у руці, втрутилася першою.

— Ви помітили, — сказала вона повільно, дивлячись у свою склянку, — як ми всі відчуваємо одне одного... як різні напої?

— Я, наприклад, шампанське з перцем, — підморгнула Тесса, що саме розстібала волосся з хвоста, — бо зі мною або феєрично, або обпечешся.

— З тобою завжди варто ризикнути, — сказав Ерік тихо, але впевнено. Він сидів поряд, рука на її спині — ніби випадково, але навряд. — Бо іноді ця спека — єдине, що тримає світ теплим, коли нічого не працює.

— Ох, — посміхнулась Тесса і кивнула. — То це ти — мій келих бурбону з льодом. Той, що тримає, коли розбивається все інше.

— А ми з Лєю — какао з гвоздикою, — втрутився Вирій, притягуючи її ближче. — Бо ніжність буває пекучою, і в цьому вся суть.

— І треба трохи часу, щоб смак розкрився, — сказала Лея, вже не стримуючи усмішку. — Але потім… не відірвешся.

— Ммм, ви двоє — це ще й печиво до какао, — докинула Тесса. — Хрусткі ззовні, а всередині теплі.

— А ми? — Тео заплющив очі, задумливо посміхаючись. — Ми з Векс… як чай з імбирем і медом.

— Так, — додала Векс, поглянувши на нього ніжно, — цей напій не кличе на вечірку — він повертає додому. Наше кохання — у повільному заварюванні, у взаємному лікуванні.

— Вона обпікає, — прошепотів Тео з усмішкою, — а я заспокоюю.

— Разом ми міцні, — сказала Векс, — як теплий плед після грози.

— Нас не треба пояснювати, — додав Тео, — нас просто хочеться мати поруч.

— Ну так, — протягнув Ерік, потягнувшись, — ми тут зібрались як мікс-карта бармена.

— Пропоную гру, — Тесса сіла навпроти, долоні складені під підборіддям. — Кожен каже, який напій він відчуває у своєму коханні. А потім — каже, що п’ють інші. Ха!

— Я вже придумав! — вигукнув Лум, який усе це слухав із бурхливою зацікавленістю. — Тато — це квас! Бо в нього пузо смішне!

— Вау, — Ерік розсміявся. — Офіційно: мій син — сомельє з прямотою грому.

— А мама — це чай! Бо коли я хворію — вона чай! І каже "пий до дна!" — додав Лум, серйозно зобразивши пальчиком струшування ложечки.

— А ти хто? — спитала Кая, вмощуючись коло нього.

— Я? Я бананчик! — гордо відповів Лум. — З молоком! Бо я жовтий! І люблю маму!

— Кая — це смузі, — задумливо сказала Векс, нахилившись, щоб витерти підлогу під дочкою. — Бо вона і солодка, і трохи хаотична, і після неї треба мити стелю.

— Нє! Я какао! — уперлась Кая, запнувшись, але гордо. — Бо я люблю цууууууууууукор! І з marshmallow!

— І не пити ложкою! — докинула з образою, бо Ерік саме хотів підсунути їй ложечку з краю.

— А Альфа? — Тео глянув на пса, який сів рівно і гордо, як генерал на відпочинку.

— Альфа — це чиста джерельна вода, — сказав Тео. — Врятує, оближе, і ще принесе палицю.

— І ніколи не здасть, якщо ти вкрав печиво, — додав Вирій.

— Якщо не Альфа, то хто? — усміхнулась Лея.

Усі розсміялися. На кілька секунд запала тиша — тиша, коли навіть діти на мить притихли, захоплено малюючи пальцями сліди на запітнілій плиті.