50.9. Постановка "Пі і Ца: Мюзикл"

Сцена народжується з нічого — точніше, з подушок, коробок, ковдр, обгорток від сирних тронів і шаленої дитячої фантазії. Центр їдальні перетворюється на театр — імпровізований, кривенький, але справжній. Вірніше, магічний.

Кая повзе під стіл, урочисто тримаючи в руці срібну ложку.

— Я… ща! Я дирижу! — каже вона зосереджено.

— Мююююзікл! — кричить Лум із-за вазона, падає, але швидко встає. — Назвав! Назвався! "Пі і Ца!"
— Я Ца! Бо я щоки! — радісно оголошує Кая, ляскаючи себе по обличчю і схоплюючи Альфу за вухо.

Альфа не протестує — влягається, ніби він і справді м’яка частина декорацій.

Лея, яка має цілих два роки і чотири місяці досвіду життя, гордо приклеює собі до носа вуса, вирізані з серветки.

— Лея кішка… — каже вона шепотом. — Мур…

Вона кладе лапки в боки. — Я гарна.

Ерік (п’ятирічний) отримує на голову серветковий капелюх і табличку з написом «Батько мудрості». Погляд у нього далекий і водночас повний фольги.

— Ти… ти граєш себе… тільки... дуже загадково! — пояснює йому Кая.

— І з ам... амнезією! — підказує Лум.

— Це шо?

— Це коли не пам’ятаєш, але дуже красиво стоїш! — гордо каже Лум, підперши підборіддя.

Тео і Векс отримують стару скатертину, що стає баладним плащем, і мікрофон із виделки в шкарпетці. Вони вдихають глибше — і шоу починається.

Акт І. Соло Вирія

Світло від ліхтариків ллється з усіх боків. Вирій, загорнутий у фольгу, стоїть посеред сцени. Йому п’ять, але виглядає як срібний маг із планети «Пір’я».

Кая лупить ложкою по каструлі.

— Сольна! Пєсня!

Вирій вдихає глибше:

"Блискає блискавка в моїй думці,
Шукав я носка, а знайшов — людинку!
У тумані мрій і сирних рік —
Я почув, як Пі мені шепоче: «Їж!»"

— Кльооово… — протягує Тео і навіть аплодує виделкою об тарілку.

Акт ІІ. Реп Леї

Лея виходить із коробки, у вусах і з рішучим поглядом. Її голос ще трохи шепоче, але жестикулює вона впевнено.

"Якщо торт був тут —
А потім був не тут —
То куди він дівсь?!
Хто з’їв мій торт?!
Може Альфа? Гав!"

Всі дивляться на Альфу. Альфа тихо ковтає. Бананова шкірка ще на лапі.

— Альфооооо! — з обуренням кричить Кая, — ти... ти... ТОРТОїд!

Альфа схиляє голову. Совісно. Дуже совісно.

Акт ІІІ. Балада Тео та Векс

Тео вдягає на себе рушник, як плащ. Векс — підперезується шнурком.

Тео: "Я був сам… без місії, без шапки…"
Векс: "А я... я шукала сир у кожній лапці!"
Разом: "Та коли зустріли ми Каю —
Я відчув… о, що значить бути не скаю…"

Кая махає з-за куліс, тримаючи над головою пательню.

— Я вас лю! — каже вона гучно.

— І ми тебе! — відповідає Векс, співаючи.

Акт IV. Дует Кая + Лум

Кая стрибає на сцену з ліхтариком. Лум слідом — у ковдрі, як в плащі супергероя.

Кая: "Якщо хтось — ховася вниз… під ліжко, там… там темно, тріс!…"
Лум: "То… то… то буде — БУ!"
Разом: "Ми візьо фонарик… і бить зло! Подушкою!"

Кая хихоче й лізе під ковдру. Лум кричить:

— Там мій буте-буте!

— Який?

— Старий буте... хліб з сиром! — кричить він. — І він СТРАШНИЙ!

— Він зомбі! — погоджується Кая.

Публіка (тобто всі інші) в захваті.

Акт V. Соло Альфи

Альфа виходить, наче з туману. На ньому — обруч із фольги та антенками з пластикових ложок. Лапа — на серці.

Він відкриває рот і співає. Басом. Глибоко. Неможливо. Абсурдно чарівно.

"Гав… гав…
Ніч…
Гав…
Подушка летить…"
"Гаавввввууу..."

Усі завмирають.

— Він… чарівний баритон! — шепоче Вирій.

— Він… оооу… як той… з мультика! — каже Кая.
Альфа сідає і ще раз повільно каже:

— Гав.

Лум аж падає на спину від сміху.

Епілог. Повернення

І тут щось змінюється. Наче хтось натискає на кнопку «дорослішання».

Хвиля теплого повітря проходить крізь зал. Ковдри трохи з’їжджають з плечей. Вуса відвалюються. Погляди прояснюються.

Лея кліпає очима.

— Я… я... не кішка?.. — питає вона тихо.

Лум, уже більш серйозний, дивиться на Каю:

— А де… де буте? Я не пам’ятаю…