50.8. Міні-гумористичні сцени з побуту

У центрі столової громово лунає банг! — це впала ложка в каструлю.

— Всі стоять! Танцювати час! — кричить Лея, застрягши між полицею і тортом, із обличчям, перемазаним збитими вершками, і тягнучи Еріка за руку. Її очі блищать.

— Лею, я не вмію... — зойкує Ерік, тримаючись за кут стола, мов корабель за якір.

— Ти тепер вмієш! Почни з сідничок! — командує вона, клацаючи пальцями, як хореограф-маніяк.

Тим часом Лум, який уже двадцять хвилин сидить на троні з голів сиру брі й маасдаму, носить корону, зроблену з фольгованої упаковки від шоколадного печива. Він стукає ложкою об тарілку як стародавній монарх:

— Швидше! Більше сідничок! Я король дупкотанцю! І я наказую вам… дупцювати!

Його щічки червоніють, очі горять, а ноги безладно б’ють по повітрю. Поруч, на троні стоїть ще один сир, який Лум урочисто назвав Малий Барон Камамбер.

Від цього Ерік утрачає подих і залишки серйозності. Він починає танцювати — справжній «танець сідничок». Повільно, рішуче, майже філософськи.

— Це… свято моєї душі… — прохрипів Лум від сміху, витираючи сльози пледом із плюшевого єнота.

У куті кімнати, мов статуя, сидить Вирій із томистою книжкою: «Чи існує справжнє сяйво душі у дзеркалі туману».

Його погляд серйозний, аж раптом на сторінку падає волога крапля.

— Що це? — хмуриться Вирій.

Він піднімає голову, а над ним Альфа — прикріплений лапами до коробки з цукерками, яку хтось підвісив на мотузку — лиже 

обкладинку книжки з неймовірною повільністю.

Хлюп.

Альфа гавкає, наче відповідає: "Такий смак... як трохи солонуватої мудрості" і згодом задумливо дивиться в далечінь, де, можливо, стоїть його особиста бібліотека з жувальних книжок.

На кухні Кая — у шапці з плюшевого ведмедика й фартушку наопашки — проводить чаєцеремонію.

— Де вода? — запитує вона себе, заглядаючи в каструлю.

Замість води — вишневий сік. Вона кидає у чашки серцеподібні цукерки, три пухові кульки зі своїх рукавичок (одна з них пищить), і каплю сиропу з пляшечки, на якій написано «Для особливих моментів».

— Це чай! Для дорослих, що думають, як діти! — урочисто проголошує Кая.

Її волосся стирчить у різні боки, а носик блищить від липкого соку. Вона акуратно розливає суміш.

Ерік заглядає в чашку, принюхується:

— Кая, це тобі вдалося! Я вже відчув… усе своє дитяче нескінчення.

— Екс-кі-і-і-інчення! — повторює Кая і починає стукати чашкою об стіл у ритмічному темпі.
Це виглядає як якийсь древній бебі-ритуал. Альфа підтягується лапами, щоб бачити краще.

З-за підсвічника в куті бару, мов привид у костюмі бармена, нечутно підкрадається клон-бармен.

Його очі виблискують сріблом, а на підносі — шість крихітних чарок із перлистим напоєм, який ніби складається з пінки ванілі, подиху нічного повітря та забутого кашкета з глибини кишені часу.

— Коктейль «Спогади дитинства», — каже він, низьким і трохи кіношним голосом. — На всіх.

— Я вже боюся… — шепоче Ерік.

— Ти маєш! — усміхається Лея.

Всі ковтають.

Світ навколо них починає пульсувати теплим сяйвом. На мить ніби зупиняється час. Потім:

— Ооооо... — чутно з усіх боків.

Вони дивляться одне на одного — і раптом бачать: усі, хто старші за 5 років, тепер виглядають на рівно п’ятирічну версію себе.

Але Кая й Лум — лишаються такими ж, бо їм менше.

Кая дивиться на Еріка, вражено кліпає:

— Ти… тепер як я! Але... трохи старший!

Лум одразу встає на стіл, здіймає ложку в небо і кричить:

— Нарешті! Ви всі — маленькі, як я! Більше сідничок! Танцюйте, мої піддані!

Усі розсміюються. Ерік танцює з новою впевненістю. Лея робить колесо. Вирій намагається читати книжку, але вона більша за нього.

Альфа злітає на стіл і починає... дригати лапами.

І тоді Лум оголошує:

— Сідничкова революція почалася!