50.7. Несподівані листи та пакунки

День починався звично — тобто зовсім незвично. Агентство тільки-но оговталося після «Мозкового Бум-Буму», Тесса досі ходила з невидимим капелюхом, Векс крадькома записувала аудіо-щоденник у чайник, а Ерік розкладав нову стратегічну гру на столі — з фігурками, які самі вирішували, чи хочуть воювати.

І ось тепер, у центрі вітальні, просто на дивані з’явився... пакунок.

Зав’язаний червоною стрічкою. Без відправника. І з запахом карамелі й... сирної скоринки?

— Хтось замовляв часо-пошту? — пробурмотів Тео, 

нахиляючись над коробкою з обережністю сапера. Його очі блищали — між панікою й цікавістю було всього два кроки.

— Якщо там знову вибухові листівки з минулого, я не відкриваю, — сказала Векс, ховаючись за спинкою крісла й на ходу перекидаючи лівою рукою книжку, а правою — вмикаючи режим самозахисту. Це був її новий талант: одразу 4 типи захисту й жодної гарантії.

— Я відкрию! — вигукнув Лум, вистрибуючи зі свого коробчатого трону. — Я хороблий!

— Хоро-б-рий, сонечко, — лагідно поправила Лея, посміхаючись. Її руки були в борошні — вона якраз учила Каю пекти повітряні булочки. Але той уже тягнувся до пакунку з вигуком:

— Сир! Я чую сир! Я — носо-сиролокатор!

— А як пахне карамеллю? — здивувався Ерік.

— Це енергетичне поле часу, змішане з пам’яттю дитинства, — пробурмотіла Кая, не відриваючи погляду від пакунка.

Коли коробка відчинилась, із неї не вибухнуло нічого. Зате в повітря вирвався запах старих фотоальбомів, топленого масла й паперу, на якому писали, коли ще не було вай-фаю.

Всередині — акуратно складені листи, підписані іменами, які вони не очікували побачити.

Першим був лист до Лума.
На конверті дитячою лапою було виведено: «Для найсирнішого». Літери були кривенькі, деякі з них мали маленькі вушка — хтось малював їх, ніби це сирні тваринки.

— Це… Пан Ратон, — зітхнув Тео, обережно беручи конверт. Його голос задзвенів тихим сумом. — Живий. Або принаймні надсилає пошту з міжсирового виміру.

Векс, уже менш налякана, витягнула лист і прочитала уголос, розтягуючи кожне слово:

«Малий, колись ти виростеш і… їстимеш весь мій сир! І тоді я повернусь — не як друг, а як головний конкурент на чемпіонаті “Сир року 2040”!

Ти ще не знаєш, але в тобі спить Великий Сироїд. Не підведи.

З любов’ю, Пан Р.»

Лум підскочив, вчепився в стілець і вигукнув на повен голос, немов відкриваючи у собі нову ідентичність:

— Я — сииироїиид! Я — Сиро-Титан! Я з’їм сир! І ще! І ще! І ще! І ВСЕ!

— Ні, Лум, не їж лист! — закричала Лея, витягуючи папір з його рота. — Там ще щось написано!

Вона перегорнула нижній край аркуша й прочитала:

P.S. Не довіряй пиріжкам, що блимають.
— Хм, запізно, — хмикнула Тесса. — У мене вже була з ними справа. Один з них співав.

— А інший намагався мене всиновити, — додав Ерік задумливо.

Другий лист — до Тесси.

Конверт був з відбитком її ж губної помади — але трохи темнішого відтінку, з глітером. І пах духами, які вона ще ніколи не купувала. Її пальці легенько тремтіли, коли вона доторкнулась до аркуша.

— Це… мій почерк, — прошепотіла вона. — Але старший. Глибший. Сміливіший.

— І приємно пахне, — додав Ерік, ховаючи усмішку за чашкою какао.

Лист був не просто повідомленням — це був рецепт. Але не звичайний.

Тісто — з додаванням «краплі моменту перед поцілунком».
Соус — на основі «спогадів про дитинство», особливо тих, де ти заблукала в книжковому магазині й не хотіла, щоб тебе знайшли.
Сир — лише той, який визріває при теплі кохання.

— Це неможливо приготувати… — прошепотіла вона, ковтаючи емоцію, що раптом нависла, як пухнаста хмара.

— Або ще не зараз, — обережно відповів Тео, торкаючись її плеча.

Вона сіла на підвіконня з листом на колінах. Її очі блищали, але не від сліз — від якогось теплого, нерозгаданого майбутнього, яке пахло базиліком, обіймами й трішки — мрією.

Третій лист — до Каї.

Кая сиділа на підлозі, оточена іграшковими лабораторіями. Один робот збирав гумки в коробку, інший малював Каю на стіні. Векс підійшла до Каї, сила біля неї і показала лист, вона надула щічки:

— Я не замовляла! Але… цікаво… Ніби міні-квест!

Векс оглянула лист. Конверт був прикрашений наклейками: фіолетовий єдиноріг, термометр, і... невідомий механізм, який підморгував.
На конверті:

«Від тебе до тебе. У майбутньому — я вже трохи старша. І можу їсти шоколад, скільки захочу.»

Кая з широко відкритими очима розгорнула лист, і Векс прочитала:

«Привіт, малесенька я.

По-перше, не вір Альфі, якщо він носить окуляри. Це не Альфа. Це хтось переодягнувся.
По-друге, не тисни червону кнопку у вбиральні. Вона не вмикає музику, як ти думаєш.