50.4. Ігровий турнір між агентами

Або як офіс перетворився на арену абсурдних емоцій, пір’яної війни та фальшивого одеського шарму.

Коли Векс натиснула кнопку на пульті, офіс зненацька зазвучав фанфарами. У повітрі розлетілись конфетті з начос, а над головами засвітився напис:

“Ігровий Турнір — розпочато!”

— Турнір? — перепитала Тесса, підозріло примружившись.
— Це значить: переможе не той, хто найсильніший… а той, хто вчасно сховає подушку, — урочисто сказала Векс і клацнула ще раз.

Стіни зі скрипом розсунулись. Підлога почала змінюватися — утворився майданчик з трасами, антиперемогами та невідомою кількістю потенційних забоїв.

▫ Гонки на офісних стільцях

Локація: “Круті віражі ім. Професора Перекусу”

Ерік стояв на старті, обіймаючи стілець, ніби той був єдиною відповіддю на всі питання всесвіту. Перед ним сидів Лум — у касці, зробленій із перевернутого контейнера для зефіру.

— Ми — команда “Швидкий татко!” — вигукнув Ерік.

— Ні! Я —... я "Крутий сосис!" — гордо заявив Лум, показуючи кулак розміром з вухо. — Їдь, тато! Їдь-їдь-їдь!

Тим часом Кая стрибала навколо Тео, намагаючись сілати на стілець навпаки.

— Я керу! — оголосила вона.
— Ти ж навіть не знаєш, куди!
— Знаю! Вперед! І вбік! І ще трохи вгору!

— СТАРТ! — вигукнула Векс.

Стільці зриваються з місця, скрегіт коліщаток схожий на рев двигунів. Вирій незворушно сидить на стільці й рулить... великим пальцем ноги. Другим стільцем — ментально.

— Тато! Бистро! — заохочував Лум, стискаючи Еріка за сорочку.
— Я намагаюся, синку… ой! ОЙ! Стіна! СТІНА! СТІНА! — закричав Ерік. — Я забув, як повертати!

ГРЮХ!

Ерік і Лум вписуються в шафу. Папки з проектами розлітаються, як метелики.

— Я пам'ятаю, як я ще був… ще маленький… — Лум запинається, обіймаючи тата.
— Тобі два роки, синку! ТИ І ЄЩЕ маленький!
— Ні. Я тепер — Супер! — Лум гордо розпластує руки, сидячи на плечах Еріка.
— ...а ще ти — головна причина мого струсу мозку, — пробурмотів Ерік.

Поруч Альфа зневажливо спостерігав за цією панікою, обгризаючи спинку стільця, як стародавній мисливець, що побачив цирк у глибині джунглів.

▫ Бійка подушками в гравітаційній кімнаті

Локація: “Зал антигравітації ім. Маргарити Легка-Як-Пух”

Увійшовши, всі почали плавати в повітрі. Подушки посипались з люка у стелі, як сніг доброзичливого хаосу.

— Атакууууу!! — закричала Тесса, хапаючи подушку і швиряючи її… в себе.

— Це ж не дзеркало, — сухо сказав Тео.

— Мовчи, я в русі.

Вирій вже крутився над усіма в сальто:

— Я — повітря! Я — пух! Я — версія себе з іншого мультивсесвіту, де я — гімнастка!

— Ти — подушкою в лоб! — Тео пульнув точно в ціль.

— Біль — це просто ще один вид пір’я! — філософськи відповів Вирій.

Альфа тим часом не просто літав. Він цілився. Зі справжнім тваринним наміром. Подушка в його пащі мала ім’я. Це ім’я було: “Тео”.

— Альфа!! Ти на нашому боці? — закричав Тео.

Альфа обернувся в повітрі, тихо проскрипів зубами… і врізався в Тео, як летюча вантажівка.

— Добре, це… новий рівень дружби, — пробурмотів Тео, зависаючи вниз головою з подушкою на обличчі.

▫ Фальшивий акцент

Локація: “Сцена Соромного Монологу ім. Багатоголосого Фантома”

Світло софітів. Тиша. Векс виходить на сцену.

— Якби я була з… Одеси, — сказала вона, і голос став глибшим, масним, ніби щойно витягнули з каструлі з борщем.

— О ні, — прошепотіла Тесса. — Почалось.

— То я б сказала… “Де мій хачапурі, сусіде?!”

— Це вже Тбілісі… — Вирій перегортає невидиму енциклопедію акцентів.
— Якби я… була з Одеси…
— Включили режим «хаос за графіком».… — прошепотіла Тесса, обіймаючи обличчя руками.

— …То сказала б: “А шо ви мені тут морочите кальмара?”
— Це Львів. — Тео моргнув. — Це точно львівський.
— А я вам забороняю… на піцу з м’ясом класти мандарин!

— То вже Київ зранку. — Вирій поставив оцінку в уявному блокноті.

— Мій дід був з Вінниці, але любив карамельки з Марса! — тепер голос Векс звучить як оперна бабуся.

— Це… новий акцент. Імовірно, незаконний, — Тео прикриває Каю, яка плескає і кричить:
— Тьотя Векс смішнаааа! Як лама, але з блиском!

Голоси Векс переплітаються, вивертаються, змішуються…
— Гарячі пиріжки і любов моя в кожному шматочку тіста! — Векс вже неслася вперед, і голос її перетворювався на щось між прибульцем, оперною дівою і ведучою кулінарного шоу з 90-х.

— Вона… втрачає себе! — скрикнув Ерік.