Розділ 50 — «Агенція Відпочинку Пі і Ца: Мюзикл, Піца і Пелюшки»; 50.1. Інтерв’ю з героями (але з абсурдом!)

Локація: велика студія, стилізована під старий закинутий театр, але з гіпермодерним неоном і явним браком бюджету. Фальшива цегляна стіна хитається щоразу, коли хтось притуляється. Дивани виглядають як ретро-антикваріат, але від них пахне новим пластиком. На задньому плані — гігантський напис «Пі & Ца: Говоримо Вголос», який мигає буквами «І» та «О», що вже добу як перегоріли. Посеред зали підозріло ворушиться килим, з-під якого іноді чути: «Псс, я просто звук! Не звертайте уваги!»

У кутку постійно грає джаз, але кожні кілька хвилин його перебиває сигнал таймера для піци. Поруч — вивіска: «Сьогодні в ефірі: спеціальний випуск під дією гіпнозної піци», а нижче примітка: «Не вживати на порожній розум».

У центрі сцени — величезний м’який диван, на якому наші герої розліглися у позах, що нагадують або котів, або людей після довгої телепортації. Кожен тримає у руках шматок переливчастої піци з блискітками, яка пускає рожевий пар. Декого цей пар змусив засміятись без причини. Декого — філософствувати.

Поряд із диваном стоїть Клон-Ерік, у білому фартушку з написом «Готуй як зірка, говори як спогад», і тримає ложку, змочену соусом. Його очі світяться як LED-лампочки під дією натхнення або гострої паприки.

— Ласкаво просимо до “Флешбеки, Піца і Правда”! — урочисто оголошує Клон-Ерік. — Сьогодні наші улюблені агенти відповідатимуть на глибокі запитання ваших глибоких душ… під дією дуже правдивої піци! Ха-ха-ха! Хто з вас готовий спробувати?

Альфа, який весь цей час сидів на килимі, гарчить у мікрофон. Це не просто звук — це внутрішнє гарчання Всесвіту, яке пробуджує екзистенційний страх у звукорежисера. Той натискає всі кнопки одночасно, але виявляється, що Альфа гарчить не в мікрофон — а в душі кожного присутнього.

❓ Питання перше (з екрану зчитує монотонний голос ШІ):

“Кого з вас найчастіше рятували інші, і чому?”

Тео одразу підривається, обертається в стилі «Театральне розуміння ситуації», піднімає пальця до стелі:

— Це історія про те, як я намагався врятувати кішку з дерева… а виявилось, що дерево рятувало мене! Друзі, якщо ви коли-небудь стоїте на гілці й бачите клонованого єнота — не злазьте! Бо той єнот… міг бути мною в іншому житті!

Тиша. Пауза. Публіка у шоці. Лум починає аплодувати сам собі.
Векс раптово хмикає, заплющує очі, і її голос — тепер глибокий, майже шаманський:

— Коли я була тією шпигункою з пустелі… — вона простягає руки, наче бачить міраж. — …мене витягували верблюди. Пластиною. Для піци. Я досі чую пісок…

І тут же її інтонація різко змінюється — тепер це голос грубий, як у механіка з 4-го рівня:

— Це брехня! Її рятували ящірки. Драконячі. У них були шоломи.

Альфа починає гарчати. Роздвоєно. Гарчить зліва і справа. Гарчить у стінах. Публіка здригається. Хтось із глядачів сповзає під крісло.

Вирій кашляє, немов піца знову активувала функцію правдового моду, і хрипко каже:

— Перед включенням праски переконайтесь, що вона не перебуває у стані горизонтального зворотного струму.

— Що?.. — перепитує Тесса, але її очі раптом округлюються. Вона розводить руками, вся в напруженні:

— Насправді… я боялась весілля. Трохи. Добре. Сильно. Але не через Еріка. Через… той костюм з фіолетовими ґудзиками! — вона розмахує руками. — Я ж не підписувалась на ґудзики! Вони були… блискучі! Вони… тиснули мені на душу!

Кая, яка щойно залізла під стіл і нявкала, тепер вистрибує на сцену. Мікрофон ледь не перевертається, коли вона обома руками в нього кричить:

— Говори... рима! Бо… бо так смішно! І буде смакота! — І… і… мама казала! І кіт сказаааав! І чаааай! — останнє слово вона тягне, наче спів в опері.

Лея, незворушна, як завжди, сидить у позі лотоса. Її очі глибокі, як ніч у скляному лісі.

— “Того, кого найчастіше рятували, знайти важко… бо час — то дзеркало, де відбитки зникають у сльозі солодкого манго.”

Лум, що тим часом облизував свою піцу й уявляв, що вона — диригентський пульт, раптом встає. Урочисто. Поважно. На ньому серйозний вираз обличчя.

— Я кака!

Пауза. Глибока. Метафізична.

Клон-Ерік затамовує подих. А потім — зривається:

— СЕНСАЦІЯ! Щирість покоління нового! Браво, юначе! Браво!

Глядачі аплодують стоячи. Альфа… скавучить. Лум вклонився і сів. Піцу він притискає до грудей, як священний сувій.

Питання друге:

“Кого ви кохаєте? Справжньо. Без жартів. Але, будь ласка, з деталями.”

Тео вже на ногах. Його голос — гучний і натхненний:

— О, чудово! Історія кохання! Отже, я стою на даху, в капелюсі… граю на губній гармошці, коли — БАЦ! — кохання!

— Тео… — шепоче Векс, схопившись за живіт. — Просто скажи, що ти мене любиш.

— Та я б залюбки! — Тео вдає шок. — Але 38 єнотів прибігли й наказали: “Розповідай усе як у стендапі!” Я не мав вибору!