49.19 — Вбивство чи милість

Кімната, де вони стояли, здавалася застигаючою у часі — ніби весь світ навколо завмер у очікуванні найважчого рішення. Повітря було густим і тягучим, кожен вдих ніби опирався самому собі. Холодне світло лампи відбивалося у блискучій капсулі з ін’єкцією, яка стояла на столі, мов вирок.

Ніхто не квапився, і час тягнувся наче рідина, що капає у бездонну прірву. Всі відчували — крок уперед означатиме переламний момент. Питання стояло жорстоко і просто: хто ж наважиться вбити те, що в них уже давно стало частиною себе?

Лея стояла на місці, очі розбігалися, душа тривожилася. Її руки трохи тремтіли, але вона збирала себе до останнього.

— Хто перший? — її голос ледь зберігав тремтіння. — Хто візьме цю відповідальність на себе? Бо це не просто дія, це вирок... і милість одночасно.

Тесса зробила крок уперед, в її погляді з’явилася тінь сміливості, але сумніви не відступали.

— Ми знищуємо Манускрипта, — промовила вона, — але водночас це як втратити частину власної історії. І якщо не зробити цього, він зруйнує нас остаточно.

Потім несподівано з темряви виступила Векс. Її холодний, врівноважений голос пройняв кімнату.

— Якщо ніхто не наважиться, я зроблю це, — твердо заявила вона. — Але не однією. Це має бути наш вибір — наш спільний останній крок.

Її слова пробудили якусь силу у всіх присутніх. Тео, який до того часу приховував тривогу під шаром сарказму, підняв очі і зламав мовчання.

— Це жахливо, — тихо промовив він, — і одночасно це єдина наша надія. Якщо не зараз — то коли? Якщо не я — то хто? Хоч я і ніколи не любив бути героєм.

Він повільно зробив крок до капсули, але в останню мить відступив, глянувши на Векс із сумішшю страху і підтримки.

Ерік, до цього часу тихо спостерігаючи, піднявся, плечі його напружилися.

— Я теж готовий, — промовив він голосно, — це не просто зупинка ворога. Це акт милосердя для всіх нас — шанс на нове життя. Без нього.

Вона відчула, як кожне слово важить, як кожен погляд пронизує душу.

Лея обережно дивилася на них усіх, відчуваючи, що вага цього вибору перевищує навіть їхні страхи.

— Це немов стояти на межі між життям і смертю, — сказала вона тихо, — але це також межа, де визначається, ким ми справді є.

Вирій, який весь цей час стояв у тіні, нарешті зібрав сили і зробив крок уперед. Його очі палають, але голос тремтить від сумнівів.

— Я боюся, — визнав він, — боюся, що знищую не лише ворога, а й ту частину себе, яку вже не зможу повернути.

Кожен крок і слово зливалися у мовчазний діалог між їхніми душами, наповнений боротьбою і надією.

— Ми мусимо довіряти один одному, — тихо промовила Тесса, простягаючи руку до Лєї. — Цей крок — не кінець, а початок.

Їхні руки торкнулися — легкий дотик, що дав силу.

І раптом примарний, легкий сміх Тео розірвав важкий натяг ситуації.

— Гей, — пожартував він, — якщо помирати, то хоча б з драйвом, елегантно і весело.

Всі посміхнулися, усвідомлюючи, що навіть у найтемніші часи у них залишився один одного.

Вони стояли разом, на порозі найстрашнішого і найважливішого вибору — моменту, що змінить усе.