49.6 — Перший злам

У темній кімнаті агентства панувала напруга. Лея, Вирій, Тесса, Ерік, Тео і Векс — усі зібралися навколо великого стола, на якому лежали плани покинутої психолабораторії, що носила назву «Лабіринт». Зображення з камер спостереження, які вдалося відновити, давали лише тіньові відблиски того, що там сталося. На цих кадрах було щось більше, ніж просте зникнення — наче сама будівля жила своєю власною загадкою.

— Ми мусимо туди йти, — твердо сказала Тесса, дивлячись на всіх, — інакше це все затягнеться, а хто знає, що він там накоїть.

— Я не люблю підвали і лабіринти, — пробурмотів Ерік, — але ми не можемо сидіти і чекати, поки хтось знову зникне.

— Вирій, ти і Лея підете разом, — звернулася Тесса до них, — Векс, Тео, ви будете техніками в цій справі.

— Добре, — кивнув Вирій, — треба бути готовими до всього.

Після останніх приготувань команда вийшла з агентства й пішла в сторону закинутої лабораторії. Надворі вже сутеніло, повітря пахло сирістю і старими стінами. Вузькі вулиці привели їх до металевих дверей, що скрипнули при відкриванні — наче будівля сама не хотіла їх пускати.

Коли вони ступили всередину, двері з шумом зачинилися за ними. Темрява поглинула їх, і старі лампи ледве світили, випускаючи мерехтливі плями світла.

— Лабіринт, — пошепки промовила Векс, — як на зло, щоб ми загубилися.

Вони рухалися коридорами, що перетиналися і зливалися в безкінечну павутину, наче сам лабіринт жив і дихав.

— Сигнал зв’язку тут пропадає, — попередив Ерік, — доведеться покладатися лише на себе.

Альфа йшов попереду, його гострий ніс вловлював кожен 

запах, а очі блищали в темряві.

Несподівано стіни почали видавати тремтливий звук, ніби будівля дихала, а підлога колихалася.

— Щось тут не так, — прошепотіла Тесса, притискаючись до Еріка.

— Не відходь від мене, — відповів він, міцно тримаючи її руку.

І ось, крок за кроком, вони опинилися перед світлою кімнатою з фосфоресцентним освітленням. Стіни, незважаючи на загальний занепад, виглядали стерильно чистими, мовби хтось щойно прибрав.

Тесса застигла, коли помітила фігуру жінки, яка стояла перед нею. Це була вона — її мама. Усе було так само: м’яка усмішка, очі, сповнені ніжності і туги одночасно.

— Тессо… — промовила вона тихо, — ти мусиш зрозуміти, що це лише початок. Вони прийшли за нами.

Тесса відчула, як холод повільно огортає серце, і лише підтримка Еріка тримала її на ногах.

— Мамо, — сказала вона, — чи це ти, чи мої страхи ожили?

Жінка розвела руки в жесті захисту.

— Я завжди з тобою, навіть коли мене немає. Будь сильною.

У цей момент із сусідньої кімнати долинув крик — голос 

Вирія. Вирій стояв перед Лєєю, яка була в образі, що роздирала серце.

— Вирій, ти зрадив мене! — вона шипіла. — Я ніколи не зможу тобі пробачити.

Він намагався крокувати до неї, але невидимі кайдани тримали його.

— Лея, це не так… — почав він, але голос потонув.

Поруч Векс дивилася у дзеркало і бачила там молоду себе у лікарняному халаті. Дзеркало почало тріщати, а віддзеркалення спотворювалося, наче сторінки манускрипту.

— Це… я? — прошепотіла вона, відчуваючи, як холод повзе по спині.

З темряви почав долинати шепіт:

«Гра починається. Перший злам. Зроби вибір. Переживи біль.»

Тесса міцно стиснула руку Еріка, а він подивився їй у вічі — без слів, але з непохитною підтримкою.

Вони знали: це лише початок боротьби.

І серце Лабіринту відкрило свої двері.