48.12 — Щасливий фінал і прохолодний десерт

Місто пахло літом, свіжістю та солодкими мріями — саме сьогодні відкривали нову крамницю, що зразу ж стала улюбленим місцем усіх маленьких і дорослих ласунів. «Дружелюбне морозиво» — яскрава вивіска світилася кольорами веселки, а всередині панувала атмосфера справжнього свята: яскраві кульки, аромат свіжої випічки та легкий шум дитячого сміху.

Кая й Лум, маленькі чарівники морозивної доброти, метушилися поміж столиками, уважно оглядали кожну кульку морозива, ніжно її гладили, немов найніжніших пухнастих звіряток. Їм ледве було по два рочки, тому слова їх лунали кумедними дитячими звуками:

— Льо-о-одик, ти моїй! — щебетала Кая, обіймаючи свій стаканчик, очі блищали від захвату.

— Льо-одик, плєй! — смішно бурмотів Лум, майже падаючи від спроби підкинути в повітря ложечку, що майже випадала з рук.

— Ммм, ля-мороз! — радісно вигукувала Кая, спостерігаючи, як кульки тихенько «пур-пур» в стаканчику, ніби маленькі пухнасті звірята.

Діти щасливо плескали у долоні, постукували ложечками по столу і вигукували у свій особливий спосіб:

— Льо-одик люби! Льо-одик люби мене! — з усією щирістю і вірою, що лунала у кожному слові, наче морозиво справді відгукувалося на їхню любов, даруючи прохолоду, що ніжно огортала все навколо.

Поза крамницею, на маленькому дерев’яному столі, розкинувся Альфа — вірний пес із блискучою чорнющою шерстю, що світилася у променях заходу. Йому дбайливо подали спеціальний делікатес — м’ясне морозиво, і від самого аромату вуха у нього затремтіли від задоволення.
— Грррр! — тихо загарчав він, облизуючи холодний шматочок, а очі блищали щастям, немов він отримав найкращий подарунок у світі.

У затінку, неподалік, стояли Тесса й Ерік, їхні руки міцно переплелися, як дві ниточки, що тримають тепло у холодному світі. В їхніх очах була спільна історія — безліч випробувань, розчарувань і тепер — надії.

— Не думала, що колись скажу це, — тихо усміхнулася Тесса, дивлячись на ласкавий захід сонця, — але морозиво навчило мене прощати і любити.

Ерік ніжно стиснув її руку і прошепотів, наче це була їхня маленька таємниця:

— Кожен заслуговує на другий шанс. Навіть якщо це... морозиво.

Поруч стояли Лея з Вирієм, тримаючи в руках свої стаканчики з морозивом, їхні погляди були сповнені тихої радості та вдячності за спільний шлях, який вони пройшли разом.

Тео обіймав Векс, і їхні усмішки світилися, наче маленькі вогники на тлі вечірнього неба, наповнюючи простір легким теплом і безтурботністю.

Сонце почало повільно заходити, розфарбовуючи небо ніжними рожево-золотистими відтінками. В останній момент, коли всі зосередилися на теплій компанії, язичок останнього шматочка морозива ніжно доторкнувся до щоки Тесси.
Вона розсміялася, погладивши морозиво, і додала з іронією:

— Ну що ж... тепер я його пробачаю.

Навколо лунав легкий сміх, дитячі голоси і звук легкого бризу прохолоди, що танцював між людьми. У цей момент усі зрозуміли: це був не просто кінець справи, а початок нової історії — історії, де навіть найхолодніші серця можуть зігрітися любов’ю, довірою і теплом.

Перші зорі засяяли на вечірньому небі, і місто здавалося готовим до нових див, пригод і прохолодних десертів, що об’єднують серця.

Кінець розділу.