48.5 — Лум і Льодик

У крамниці морозива тепла атмосфера трохи розтанула від дитячої радості, яка, немов сонячний промінь, пробивалася крізь холодний ранок. Лум, зручно вмостившись на м’якому пуфі поруч із великим вікном, зосереджено тицяв маленькою ложечкою в інше морозиво — зовсім не таке примхливе, як у Векс, але тепер уже йому не було діла до примх.

Його великі карі очі блищали від азарту, змішаного з ніжною турботою, яку важко описати словами — це був той погляд, що бачить у простих речах щось чарівне і справжнє.

— Ти не будеш лизати? — запитав він морозиво з неприхованою надією, мовби звертався до маленького друга. — А я дам тобі печиво.

Лум з усією серйозністю показав маленьку крихітну печеньку, яка здавалася велетенською поруч із ніжною кулькою морозива. Він обережно сунув печиво всередину, ніби вручав подарунок, який очікував на найщирішу вдячність.

Морозиво тремтнуло. Спершу ледь помітно, як маленьке хвилювання, що пробігло його холодною поверхнею, потім сильніше, ніби воно дійсно проковтнуло цей сюрприз і не змогло втримати радості.

— Це мій. Друг. Я назу... Льодик, — гордо повідомив Лум, а морозиво ніби відповіло радісним, ледве чутним бурмотінням, що наповнило повітря лагідністю.

— Ого! — захоплено вигукнула Кая, присівши ближче, щоб побачити диво на власні очі. — Він справжній!

Тесса, що стояла неподалік, ніжно посміхнулась, відчуваючи, як цей простий, але надзвичайний момент розтоплює навіть найзаплутаніші думки. Її серце наповнилося теплом, і вона тихо подумала, що це — найкращий винахід морозива за всю історію.

— Ну от, — підсумувала вона з легкою іронією і доброзичливістю в голосі, — наші діти подружились із морозивом швидше, ніж ми з сусідами.

Вона кинула погляд на Лея і Вирія, які стояли неподалік, обмінюючись посмішками, які сяяли м’якістю і розумінням — рідкісними гостями у їхньому напруженому житті.

— Мабуть, нам треба вчитися у них, — тихо сказав Вирій, із посмішкою, що торкалася очей, — як робити світ теплішим і добрішим.

Лея легенько кивнула у відповідь, і її очі заблищали ніжністю. Кая, захоплена цією дружньою атмосферою, схопила Лума за руку, притягуючи ближче, ніби хотіла поділитися з ним цією чарівністю.

— Льодик, — прошепотіла вона, немов розповідала найпотаємнішу таємницю, — я тебе люблю.

І морозиво, немов у відповідь, злегка посвітилася ніжним блакитним відтінком, що нагадував перші морозні зорі на зимовому небі — теплими і холодними одночасно, сповненими обіцянок.

Поряд лунав легкий сміх дітей, тихі шепоти лагідних слів і м’який шелест морозива, яке мовчки обіцяло бути другом, захисником і мовчазним співрозмовником у цьому дивному світі.

Тесса глянула на цю сцену і тихо посміхнулася, відчуваючи, що іноді найбільше щастя — у найпростіших речах, що живуть поруч, варто тільки навчитися їх помічати.