Розділ 48 — Морозиво, що кусається; 48.1 — Лизнути чи не лизнути?

Суботній ранок у місті почався… з крику. Не від болю, ні — радше від глибокої, особистої образи, коли світ зраджує тебе у найсолодший момент.

— ВОНО МЕНЕ ВКУСИЛО! — пролунав зойк від чоловіка у смугастому капелюсі, що крутився на місці, тримаючи у руці… морозиво.

Тесса якраз піднімала каву до вуст, а Ерік зупинився, мов завмер. Вони йшли пішохідною частиною, тримаючись за руки — без поспіху, з ранковою кавою з «Синього Базиліка». Місто ще не встигло прокинутись повністю, й пахло свіжими круасанами, асфальтом і несподіванками.

— Воно?.. — Тесса підняла брову, намагаючись не розлити латте.

— Я хотів лизнути, — бідкався чоловік. — А воно — лизнуло мене! Просто в ніс! Я тільки підніс до рота, і…

Він мотнув головою, показуючи, як саме морозиво «передчасно» атакувало.

Ерік розгублено кліпнув. — Ти точно не… перебільшуєш?

— Та ні! Подивіться! — Чоловік простягнув вафельний ріжок, і всі побачили: кулька полуничного смикнулась. Ледь-ледь. Наче вгинається від погляду. А потім… лизнула повітря — коротко, мовби насміхаючись.

— Опа… — прошепотала Тесса, і вітер розніс аромат її кави до ніздрів Еріка.

— Бачиш?! Бачиш? — знову завівся чоловік. — Я б ще зрозумів, якби воно тануло. Але воно огризається!

— Може, ти з’їв щось галюциногенне? — обережно припустив Ерік.

— Я з’їв вівсянку з бананом, курва! Це наймирніший сніданок в історії людства!

І в цей момент підійшли інші.

Лея тримала Каю за ручку. Кая була в пухнастому рожевому комбінезончику, і виглядала, як зефірка, яка зібралась стрибати в калюжі. У роті в неї стирчала паличка від льодяника — вже без льодяника.

— Ба! — заявила Кая, вказуючи пальцем на чоловіка з морозивом.

Її очі розширились: цікавість змішалась із тривожним подивом. Вона потягнулась до мами, обійняла за коліно і прошепотіла: — Морозка… лизьнула дядю…

Позаду йшов Вирій, однією рукою тримаючи Лума, а іншою — пакет з яблуками. Лум мав підозріло шоколадне обличчя, абсолютно невинний вираз і абсолютно провинні руки. Він озирнувся на Альфу, яка бігла поруч, обнюхуючи кожен стовп, лавку і велосипед.

— Чуєш, — сказав Вирій до Еріка. — Що тут діється?

— Морозиво… з характером, — відповів Ерік. — Ймовірно — з зубами.

— Ага, — сказав Вирій. — Тобто, субота почалась як завжди.

— Нічого нового, — зітхнула Лея, поправляючи обруч з вухами зайця, який Кая встигла на неї «одягнути» ще зранку. — Ми точно на канікулах?

Кая, як істинна учасниця пригод, тим часом попрямувала до потерпілого й уважно подивилась на його морозиво.

— Льо? — запитала вона і простягнула ручку, ніби хотіла погладити його, як кота. Вона глянула на чоловіка й пояснила серйозно: — Я ніжно. Воно сумне.

— Не чіпай, доню! — зойкнув чоловік, відсмикуючи морозиво. — Воно агресивне!

Лум, у відповідь, глянув суворо, з серйозністю академіка. Потім звернувся до Альфи: — Гав? Диви! Це мій друг? Чи ні?

Альфа ж, обнюхавши повітря біля морозива, зробила крок назад… і сіла. З ледь скошеною головою, як це буває, коли собака не впевнена, чи це їжа, чи демон, чи дух м’ясної кісточки.
— Тессо, — прошепотів Ерік, нахиляючись ближче. — У нас схоже…

— …нова справа, — закінчила Тесса, вже виймаючи з сумочки маленький зошит з наклейкою «ПІ і ЦА — Агентство неймовірного».

У цей момент морозиво знову лизнуло повітря. Повільно. Виклично. І шепнуло:

— Лизь…

— Воно щойно сказало "лизь"? — прошепотав Вирій.

— Я нічого не казав, — сказало морозиво.

— АААААА! — закричав чоловік і кинув ріжок на землю.

Лея притиснула Каю до себе. Кая заплющила очі і прошепотіла: — Морозка… з язиком…

Лум захоплено спостерігав, присів поруч і простягнув ручку до ріжка: — Не бійся, льодик. Я добрий.

Альфа… підступила ближче, завмерла, а тоді почала гавкати з наростаючою впевненістю.

Морозиво крутилось на асфальті. Лизнуло камінчик. Пискнуло.

— Це… — Ерік нахилився і підняв ріжок на дерев’яний пакетик, як бомбу. — …офіційно дивно.

Тесса глянула навколо. Сонце, городяни, запах сніданку… і морозиво з язиком.

— Ну що, агенти? — усміхнулась вона. — Почнемо розслідування?

— Так! — сказали одразу троє: Лум, Кая і Тео, який якраз підбіг з-за рогу з пляшкою газованої води й нотатником.

— Справу відкрито, — оголосив Ерік. — Кодове ім’я:

"Солодкий укус"