47.5 — Кульмінація: Переговори

У кухні знову запала тиша. Після дитячого концерту морозилка ще кілька секунд бриніла луною, ніби намагаючись підібрати наступну пісню — і раптом, замість співу, з глибини її нутрощів долинуло щось інше.

Це був шепіт. Холодний, стишений, але чіткий. Всі дорослі завмерли. Лея піднесла вухо до відкритої морозилки, і шепіт знову пролунав — на диво розбірливий, але ніби водночас шурхотів по лідяних стінках:

«Ми не проти завершити цикл… Але лише з гідністю!»

— Вони… погоджуються… — прошепотіла Лея з виразом такого подиву, наче морозиво заговорило віршем.

— Я так і знав, — Вирій зітхнув із полегшенням. — Це… це дипломатія. Це… термінова морозильна дипломатія.

— Ага, ще трохи — і будемо в ООН виступати з ініціативою “Права вареників”, — гмикнув Тео, але його голос тремтів — чи то від емоцій, чи то від холоду, що повз від відкритої морозилки.

— Тсс! — Тесса підняла руку. — Слухаємо далі!

І шепіт, злегка підсилений загадковою реверберацією морозильної порожнини, передав повний перелік вимог.

«Перше… Вишиванка. Щоб руки, що занурять нас у кип’яток, були одягнені з пошаною…»

— Це звучить як формулювання з Конституції вареничної гідності, — прошепотала Векс. — Я в захваті.

«Друге… Пісня. Справжня. Народна. Мінімум два куплети. Без автотюну!»

— Вареники з принципами, — кивнув Ерік. — Поважаю.

«І третє… Ложка. Не просто будь-яка. Має бути з гравіюванням. Доказом, що наш фінал — подія. Не буденність.»

— Я зараз розплачусь, — прошепотала Лея. — Це… це поезія.

— Я… я знаю одну ложку, — задумливо сказав Вирій, уже рушаючи до шафи біля кавоварки. — Там є щось... особливе.

Тим часом діти, наче відчувши серйозність моменту, гралися мовчки (майже), хоч це було підозріло незвично.

Кая лише раз голосно сказала:
— ЛОЖКА! — і вказала на стелю. Усі напружено подивились туди — але, здається, вона просто імпровізувала.

Вирій урочисто виніс з шухляди чайну ложку з блиском на рівні легендарного меча і з гравіюванням на ручці.

— От вона. Легендарна «Spoon №4». З неї я завжди пив каву, коли працював над дисертацією з етнокулінарної міфології. Це — ложка серйозних рішень.

— Серйозніше не буває, — прошепотав Ерік.

Лея нахилилась ближче до морозилки і сказала, майже церемоніально:

— Ваші вимоги прийняті. Вишиванка буде. Пісня — знайдеться. Ложка — чекає.

І тут, несподівано, морозилка видала звук, схожий на схвальне покашлювання.

— Це… знак згоди? — здивовано спитала Тесса.

Морозилка злегка запітніла ззовні, утворивши на дверцятах іній у формі крихітного серця.

— А це, здається, був знак вдячності, — усміхнувся Тео. — Або вареники просто романтики.
Кая аплодувала маленькими долонями. Лум, вдягнутий у ту ж серветку, як ритуальний каптур, мовчки кивнув морозилці. У нього на обличчі був вираз, який міг би підійти Верховному Жерцю.

— Завтра на світанку… — урочисто сказала Лея. — Ми почнемо.

І морозилка заспівала. Повільно, розкотисто, як старенька бабця в неділю перед іконами.

«Цвіте терен… цвіте терен…»

Всі переглянулись.

— Ну що ж, — прошепотала Тесса, знову поглянувши на вареничний список. — Тепер у нас є все.

— Крім пісні. І окропу. І моральної готовності. Але ми впораємось, — сказав Ерік і впевнено плеснув себе по коліну.

— Слава вареникам, — додав Тео.

— Героям начинки, — підхопила Векс.

А з морозилки знову пролунав шепіт:

«І жодного "Путін х*йло" на ложці. Ми — святе.»
На мить у кімнаті стало так тихо, що навіть холодильник затих — ніби сам злякався сказаного.

Тесса завмерла, з ложкою пельменя на півдорозі до рота. 

Погляд Вирія ковзнув до морозилки. Лея злегка насупилася, та не через страх — у неї загорілися очі професіоналки, яка щойно почула виклик.

— Святе, кажете?.. — пробурмотіла вона, повільно підходячи до холодильника. — Ви, вареники, щось дуже загралися в іконостас.

— Тут вільна кухня! — гукнула Тесса. — Ми їмо з гідністю! І з часником!

— І з гідністю кричимо гасла! — додав Вирій. — До речі...

Він рвучко відкрив морозилку. Вареники — дійсно святі, як на іконі: блискучі, рум’яні, з легким німбом пару — вишикувались у трикутник, як Тризуб.

Але посеред них — один, темніший, наче з попелу. Він повернувся до них і прошепотів:

— Ви занечистили ложку святим. Цей дім більше не чистий.

— Ми занечистили? — Лея склала руки. — Це ви боїтеся правди. А правда — гостра, як хрін.
— І гучна, як: "Слава Україні!"

— І ще гучніша: "Путін — х*йло!" — додала Тесса і торохнула ложкою по морозильній решітці.