46.19 — «А якщо…?»

Вони сиділи на підлозі у вітальні, загорнені в пледи, обліплені подушками та ароматами щойно звареного какао. Десь у сусідній кімнаті тихо дихали діти, Лея щойно уклала їх після чергової казки про джмеля в скафандрі. У кімнаті панувала атмосфера втомленого щастя — як після довгої подорожі, коли всі повернулись додому, хоча сам дім досі трохи розсипається по швах. Але тут і зараз було тепло.

— Ну, — почала Тесса, відкинувшись назад і закинувши одну ногу на плед Вирія, — а яка вам найбільше запам’яталась?

— Альтернативна реальність? — перепитав Вирій, витягуючи з миски останню мармеладку і задумливо клацаючи зубами. — Напевно та, де я — голова профспілки електричних чайників. Там усі прибори мали права, а я влаштовував страйки, бо в прасок були занадто короткі шнури.

— Та ти і тут не проти організувати бунт, — хмикнула Лея, підперши щоку рукою. — Але зізнаюсь… мені сподобалась реальність, де ми всі — лисиці. Чесно. Ми там мали нору з навісом, і я пекла чорничні мафіни в глиняній печі.

— А я був дурнуватим фазаном, — вставив Ерік, — і мене двічі на день ловила Тесса. В буквальному сенсі. Вона була лисицею-мисливицею з наплічником.

Тесса пирснула:

— Та ти сам ліз у пастку, щоб я тебе впіймала! Хочеш — і зараз повторимо?

— Не відмовлюсь, — в нього блиснули очі.

— Діти сплять, — нагадала Лея суворо, але в куточку вуст ховалась посмішка.

— А ви пам’ятаєте ту… з крутими зачісками? — раптом підвів голову Вирій. — Де всі ми були в стилі аніме, з гігантськими очима і надздібностями.

— Ооо, — Лея закотила очі. — Я там читала думки. Чітко пам’ятаю, як хотіла виключити тебе з свідомості, бо ти цілий день повторював в голові "сир, сир, сир, сир, Лея, сир".

— Ну я ж програмований бути послідовним, — невинно промуркотів Вирій.

— Там ще Ерік був драконом, — згадала Тесса. — Блискучі лусочки, пафосний голос і постійне: "Я не розплавив твою каву — вона сама вибухнула від пристрасті".

— Я лишився вірним собі, — з гідністю промовив Ерік, — навіть з крилами.

— А ще… — Лея сплеснула в долоні. — Реальність, де агентство «Пі і Ца» було кулінарним шоу!

— А я вів рубрику «Кава й інтриги», — згадав Вирій. — І в кожному випуску ми розкривали змову в інгредієнтах.

— А ти, Тесс, тоді готувала піцу з телепортацією, — сказав Ерік. — Пам’ятаєш, ти її лишила в духовці, а вона опинилась на голові судді?

— Знаю, — вона ледь стримала сміх. — Зате смачна була. Суддя з'їв її з капелюхом разом.
— А ще... — задумливо сказав Вирій. — Була ж та, де Альфа став президентом країни.

Всі троє замовкли на секунду.

— І все трималось на одній кавомашині, — пробурмотіла Лея.

— Якій, до речі, ти дала ім’я — Кавіат, — докинув Ерік. — І він закохався в Лейлу, тостер.

— Усе закінчилось весіллям і державним святом «День хрускоту», — згадала Тесса і зітхнула, дивлячись у стелю. — Така ніжна церемонія...

— А пам’ятаєте, де ми всі були музикантами в міжгалактичному джаз-бенді? — спитала Лея, — Я тоді грала на… чомусь схожому на флейту, тільки воно нявкало.

— А я на синтезаторі з живих водоростей, — сказав Ерік. — Вони іноді били мене током, коли я брав неправильну ноту.

— А я співав, — усміхнувся Вирій.

— Справді? — Тесса здивовано підняла брови. — Я не пам’ятаю, щоб ти співав.

— Бо то був не я, а інша версія мене. З голосом Марвіна Ґея і чуттєвим тембром.

— Ну-ну, не загравайся, — Лея підморгнула, — бо ще почну ревнувати до тебе ж самого.
Усі розсміялись.
…Тиша на мить запанувала в кімнаті, поки всі чотири погляди, теплі від сміху й спогадів, не зійшлись у м’якому погляді одне на одного. Але вона не встигла тривати й секунди, бо раптом:

— А ви, взагалі, питали себе, як би виглядала реальність, у якій я — не Векс, а Вакс? — пролунав знайомий, трохи нахабний голос із-за дверей, і до кухні влетіла самозадоволена Векс, жонглюючи трьома яблуками з невимушеністю циркового артиста.

— Вакс? — пирснула Лея. — Що, скажи мені, робить Вакс?

— Ну, це як Векс, тільки з професією воскового скульптора! — гордо повідомив вона. — У тій реальності я створюю воскові фігури знаменитостей, але одна з них оживає, бо виявляється клоном… і ми з нею закохуємось… і вона стає моїм дублером на роботі, поки я відпочиваю в теплих країнах!

— Це ж ти себе зліпила! — зірвався Вирій. — Ти буквально клонуєш себе, навіть у фантазії!

— Ага. У тій реальності я — не тільки геній, а й лінивий геній, — підморгнула Векс. — До речі, там ще є сцена, де я відкриваю мережу кафе, де всі стільці — із зефіру. Проблема тільки одна: вони розтікаються від тепла клієнтів.

— Ох… — Тесса вхопилась за живіт від сміху. — Це звучить як найсолодше фіаско в історії підприємництва.

У цю мить зі спальні почувся гуркіт, двері прочинились, і 

звідти визирнула скуйовджена фігурка Тео, напівсонна, але вже з блиском інтриги в очах.