46.17 — Дзеркала вибору

У штабі агентства панувала тиша, але вона була наповнена дивним напруженням, ніби сам час колихався в повітрі, не наважуючись остаточно встановитися. Герої зібралися у великій залі, де лише кілька хвилин тому світ здався знову стабільним. Та тепер почалися перші дивні явища — у тінях, на краях зору, у віддзеркаленнях на скляних панелях почали виникати фрагменти… інших реальностей.

Тесса перша помітила, як її тінь віддзеркалювала рух, що не співпадав з її власним. Вона нахилилася ближче до вікна і помітила, що відображення Еріка, що стояв поруч, злегка затримується в русі, ніби живе своїм життям.

— Що це може бути? — тихо прошепотіла вона, намагаючись не привертати зайвої уваги.

Ерік, напружено дивлячись на власне відображення, яке начебто трохи спізнювалося з рухами, відповів із ледь помітною тривогою в голосі:

— Це не просто гра світла. Це… відлуння альтернативних версій нас. Щось залишилось у часових хвилях, що ще не розчинилося.

Вирій, що стояв поруч, відчув, як тінь його фігури раптом подвоїлася, і поряд із ним з’явився інший — чужий, холодний і відсторонений Вирій, ніби його відбиток, позбавлений емоцій.

Лея, теж помітивши дивне явище, знервовано схрестила руки на грудях і промовила:

— Це наче дивитися у дзеркало, де живе інше "я". Чи ми — це те, що ми обираємо бути, чи просто випадок?

Тео, не відводячи погляду від тіней, підняв плечі і з гіркою посмішкою сказав:

— Можливо, це і є справжнє я — той, хто ніколи не вийшов із тіні. Залишився там, де не можуть дістатися сонячні промені.

Векс повільно підходила до своєї альтернативної версії, яка виглядала безжальною та холодною, без жодного натяку на людські почуття.

— Вони — як ми, — сказала Векс тихо, — але позбавлені душі. Без тепла і болю. Чи може це ми — ті справжні?

Шок і розгубленість охопили всіх присутніх. Хто ці інші? Чи то просто візуальні галюцинації, чи залишки впливу часових хвиль, що намагаються знову пробратися у світ?

Лея зібралася з духом і, першою серед усіх, доторкнулася до руки своєї альтернативної версії. Колір шкіри був прохолодним, наче метал, але в цьому дотику ховалася неймовірна глибина.

І раптом інша Лея розчинилася, немов дим, залишивши по собі легкий аромат свіжого базиліку, що наповнив кімнату тонким спокоєм.

— Це все — наслідок наших виборів, — тихо сказала Лея, дивлячись на друзів, — кожен крок, кожне рішення творять безліч шляхів. Метелик, що змахнув крилами, породжує бурю.

Тесса і Ерік, Вирій і Лея, Тео і Векс — один за одним вони наважувалися торкнутися своїх альтернативних «я». Кожного разу ті починали бліднути й розчинятися, залишаючи після себе легкий подих емоцій: сміх, смуток, надію, страх.

Від цього дотику в серцях героїв розривалося і зцілювалося одночасно, ніби переживаючи минулі болі та майбутні надії.

Раптом у залу вибігли Лум і Кая — двоє маленьких дітей, сповнені життєрадісної енергії, які стрибали та сміялися, несучи з собою світло і надію. Поруч із ними — вірний Альфа, що підстрибував і бігав навколо, розкидаючи кавові плями від іграшкової кави, яку тримав у пащі.

— Ось воно! — посміхнулася Лея, підхоплюючи Лума на руки. — Життя триває, навіть коли світ навколо ламається.

Альфа тихо скавчав, ніби підтакуючи її словам, і сів біля ніг Тесси, яка глибоко вдихнула і зітхнула.

Вирій підняв голову і впевнено сказав:

— Немає правильного часу. Є правильні люди. І вибір бути з ними, навіть якщо світ ламається.

Усмішки розквітали на обличчях, наповнені новою надією й силою. Кожен відчував: попереду чекають нові виклики, але тепер вони — разом.

Життя продовжувалося, і новий шлях тільки починався.