46.16 — Об’єднання

У повітрі легенько віяло запахом теплого тіста та свіжозвареної кави — це була атмосфера нового початку. Реальності, що раніше існували паралельно, почали повільно зливатися, мов фарби на палітрі художника. З кожним подихом цей процес ставав усе відчутнішим, і герої опинилися знову поруч, немов магніти, притягнуті силою спільної долі.

Тесса глибоко вдихнула, відчуваючи, як її серце б’ється рівномірно поруч із биттям Вирія, Еріка, Лєї, Тео і Векс. Вони стояли у колі, посміхаючись один одному з теплотою й розумінням, яке приходить після довгих випробувань.

— Здається, ми справді це зробили, — прошепотіла Тесса, оглядаючи знайомі обличчя.

Вирій, усміхаючись, зауважив:

— І ніщо вже не зможе нас роз’єднати.

Лея ніжно схопила руку Еріка, який злегка здивовано глянув на неї, відчуваючи в цьому дотику щось нове й особливе.

— Я так радію, що всі ми тут, — мовила вона, — особливо коли поруч — наші маленькі герої.

В центрі уваги були Кая та Лум — два маленькі діти, які, хоч і не розмовляли складними фразами, випромінювали неймовірну силу. Вони весело бігали між дорослими, сміючись, весело стрибали і не могли натішитися цим дивовижним світом, що тільки-но почав знову складатися.

Альфа ж невтомно ходив поруч із ними, з радісним виразом на морді, наче охороняючи найцінніше — життя, що тепер було в безпеці.

Раптом у кімнаті почувся легкий шелест — тіні, які рухалися не так, як належить. Усі миттєво повернули погляди до вікон, де відбувалися дивні відблиски, мов живі відлуння альтернативних світів.

Тесса нахилилася до Лєї:

— Ти бачиш це?

— Так, — відповіла Лея, приглядаючись. — Це ніби відлуння інших реальностей, що ще не зникли повністю.

Вирій кивнув і додав:

— Це наче залишки часових хвиль, що досі впливають на наш світ.

Тео усміхнувся і пожартував:

— От і починаються справжні пригоди — коли реальність починає шепотіти свої таємниці.

Векс погладила Альфу, який весело скавчав, немов розуміючи всю серйозність моменту.
— Нам доведеться триматися разом, — сказала вона. — Навіть якщо світ ламається, ми — одна команда.

Кая й Лум бігали навколо, залишаючи на шерсті Альфи веселі кавові плями, ніби маленькі татуювання пригод.

Альфа підняв голову, мов посміхаючись, і тихо промуркотів, ніби запевняючи, що він завжди буде поруч.

Вирій глянув на друзів:

— Життя триває, і ми будемо його берегти. Разом.

І в цю мить вони всі відчули, що де б не були, хто б що не вибирав, найважливіше — залишатися разом і боротися за своє справжнє майбутнє.

Світ навколо них перетворювався на дім, наповнений надією, любов’ю та сміливістю — адже справжні герої завжди повертаються додому.