44.9 — Пастка в пелюшках

Свято на честь першого дня народження Каї було сповнене радості, яскравих кульок і дзвінкого дитячого сміху. Тесса намагалася не відволікатися, балансувавши між годівлею Лума, що починав освоювати перші кроки та біг, і організацією свята для Каї, яка під веселий гамір плескала в долоні. У повітрі пахло ваніллю і свіжозапеченим тортом, а маленька Кая, вбрана у рожеву сукенку з мереживом, розглядала свої подарунки з широкими очима.
Векс готувала солодкий торт, а Ерік з Тео допомагали прикрашати кімнату..

Раптом у двері тихо постукали. Ерік, який щойно повернувся з кухні, прийняв незнайому посилку. Вона була невагома, загорнута у звичайний коричневий папір і жодних написів чи адреси.

— Хто це може бути? — запитала Тесса, взявши коробку в руки, відчуваючи легку напругу, що раптом з’явилася, наче холодний подих вітру.

— Може, хтось із сусідів вирішив приєднатися до святкування? — жартома припустив Ерік, проте його очі не залишали коробку без підозр.

Вони обережно розв’язали стрічку і відкрили кришку.
Але всередині не було іграшок чи солодощів. Лише дивна колиска — маленька, сучасна, з плавними лініями і світловими індикаторами, які повільно мерехтіли у темряві. Колиска виглядала ніби з майбутнього, з крихітним екраном і кількома кнопками. Лише колиска — дивна, сучасна, зі сріблястими вставками і світлодіодним дисплеєм, що повільно мерехтів у напівтемряві. Колиска виглядала ніби пристрій із наукової фантастики, а не дитяча іграшка.

— Хіба таке взагалі існує? — прошепотіла Лея, нахиляючись, щоб краще роздивитися.

Раптом, як у кіно, колиска ожила. З середини вилетів маленький дрон у вигляді качечки, який почав тихо плавати в повітрі, випромінюючи слабке світло. З динаміка посипався тихий звук: «кря-кря», що лунав неприродно живо і реалістично.

— Та це ж… — розгублено вигукнув Тео.

В цей момент телефон Вирія зазвучав — він отримав повідомлення з координатами.

— Сигнал іде з-під іграшкового магазину, — повідомив він, дивлячись на карту на екрані. — Там, під ним, є закинута лабораторія. І цей дрон — маячок.

— Хто ж міг таке надіслати? — прошепотіла Тесса, схопивши дрона.

— Хтось, хто знає, що ми тут, — мимоволі сказала Лея.

Почали збиратися, швидко перевдягаючись у щось більш зручне для оперативного виїзду. Альфа насторожено ходила навколо колиски, гарчала, а її очі блищали напругою.

— Добре, що хоч у нас є цей маленький вартовий, — посміхнувся Ерік, гладячи пса за вухом.

Під магазином, у тиші вечора, їх чекала забута, темна і занедбана лабораторія. Відкривши скрипучі двері, вони увійшли всередину. Стіни були вкриті пилом, павутиною і слідами часу, але камера спостереження, спрямована прямо на їхній будинок, світилася ледь помітним червоним вогником.

— Це просто жах… — прошепотіла Тесса, дивлячись на екран, де миготіли кадри з камер.

— Вони стежать за нашими дітьми, — холодно сказав Вирій, — і ця колиска — їхній спосіб контролю.

На стіні висів великий логотип із написом «Протокол Повернення». Ледве помітний, але чіткий, він ніби кричав: «Вони не забули».

— Що це за протокол? — запитала Лея, не відводячи погляду від напису.

— Мабуть, це їхній план повернення. І ми — його наступна ціль.

В кімнаті запахло небезпекою. Альфа знову загарчала, підняла голову і суворо подивилася на групу.

— Здається, на нас чекає справжній бій, — сказав Вирій.

Всі відчули: це лише початок складної і небезпечної гри. Пастка була розставлена, і тепер треба було розплутати її якнайшвидше — і захистити найцінніше.

Тиша опустилась на лабораторію. Але в повітрі залишалися ледь помітні звуки — тихі, але зловісні, як перед грозою.

Всі знали — відтепер нічого не буде, як раніше.