44.6 — Проєкт 9M

Усі відчули, як повітря наче згущується. Серце почало битися швидше, а холодний піт виступив на спинах. Цей простір, наповнений дитячим сміхом і безтурботністю, тепер здавався чужим і загрозливим.
В кімнаті, наповненій м’яким світлом екрана, що відтворював старі записи, Вирій із напругою і захопленням дивився на кадри. Він натиснув на паузу, і на екрані застигло немовля з виразом, що більше пасував дорослому. Очі, що здавалися живими, наче могли читати думки.
На екрані з’явилося немовля, що сиділо у колисці.Його очі вже не шукали мене. Він мовчав — спокійно, байдуже. Наче не бачив. Наче я була для нього просто ще одним предметом у кімнаті. Щось у його тиші було страшнішим за будь-які крики.

Раптом на екрані з’явилася дитяча кімната — яскраво освітлена, з маленьким ліжечком посередині. І в тому ліжечку лежало немовля, але не звичайне — його очі виблискували якоюсь дивною мудрістю, зовсім не властивою для однорічної дитини. Малюк дивився прямо в камеру, і від його погляду у кімнаті стало по-справжньому моторошно.

В кімнаті раптово стало холодніше, а повітря ніби завмерло. Тесса відступила на крок, і навіть Альфа, який завжди був невразливий, тихо заскреготів зубами, відчуваючи щось недобре.
Ерік нахилився вперед, прищурившись.

— Я бачив багато, — сказав він, — але цей погляд... він немов холодна машина. Дитина, у якій живе свідомість дорослого. Це жахливо. Як таке взагалі можливо?

Тео, який зазвичай зберігав спокій, на цей раз не міг приховати хвилювання.

— Він дивиться так, ніби знає більше, ніж ми всі разом узяті, — повільно мовив він. — Що ж це за «проект», якщо він народжений із таким розумом і таким серцем?

Векс, відчуваючи неспокій, підійшла ближче до екрану.

— Якщо це справді експеримент, — сказала вона, — то наш ворог не той, кого ми очікували. І наші діти можуть бути на межі небезпеки, про яку ми й не здогадуємося.

Тесса стиснула губи і відчула, як по спині пробігає мороз. Вона зжала кулаки, розуміючи, що це не просто науковий експеримент. Це — гра зі світлом і тінню життя, де кожна дитина може стати арену жаху чи надії.

— 9M, — прошепотів Вирій, — “Модуль 9 Місяців”. Це була надсекретна програма. Вони клонували дорослі свідомості — переносили їх у тіла немовлят. Спершу вони пробували на ембріонах тварин. Потім на людині. Першим суб’єктом став хлопчик, народжений у підземній лабораторії в Мартані. Кажуть, він прожив лише сім днів — тіло не витримало навантаження. Після нього було ще двоє. Один — без ознак свідомості, інший — надто свідомий. А потім з’явився він. Перший, кого вони назвали «успішним». Директор, до речі, досі працює в системі. Тоді його звали доктор Міллер. Не знаю, чи це справжнє ім’я.

— А директором тоді вже був… Міллер? — тихо запитала Лея.
— Так. Але концепцію заклала не він, а докторка Райчі. Кажуть, вона втратила дитину ще на пізньому терміні.
— Це стало спусковим гачком? — уточнила Тесса.
— Радше — обґрунтуванням. Першим імпульсом.
— І що, було багато спроб? — озвався Тео.
— Одна — завершена. Єдина. «Вдала». Ви й самі розумієте, про кого йдеться.
Усі на мить замовкли.
— А інші? — запитав Ерік.
— Прототипи. Нестабільні. Недописані. Залишки свідомостей. Розсипані шматки симуляцій.
Настала пауза.
— Проєкт 9М — це не просто наука, — нарешті додала Векс. — Це вторгнення. В ті зони, де мала б бути лише тиша. Але Міллер продав цю ідею. Бо знайшов підтримку. Внутрішню.

Лея, яка до цього мовчала, повільно промовила, ніби намагаючись проковтнути страх:

— Цей погляд... це не дитяча безпорадність. Це свідомість, яка вже готова діяти — і це лякає.

Альфа, ніби відчуваючи загрозу, насторожено піднявся, ричачи тихо, але впевнено.
Тесса, що стояла поруч, підняла брови:

— Тобто, немовлята тут — не просто немовлята?

— Саме так, — кивнув Вирій. — Програма курувалася директором Лабораторії Гастроклонів, який зник після пожежі.

Він натиснув кнопку відтворення, і на екрані з’явився запис, де немовля дивиться прямо в камеру. Його губи шепотіли слова, що лунали моторошно:

— “Я повернусь. І цього разу — з дитячого ліжечка.”

У кімнаті настала тиша. Кожен відчував на собі вагу цих слів.

Тесса опустила очі, стиснула кулак.

— Це не просто спогади. Це попередження.

Тео, погладжуючи голову Кає, що тихенько гуліла поруч, зірвався з місця:

— А ми що, будемо чекати, поки цей "немовлячий геній" виросте? Ні, це вже зараз наша справа.

Тесса повернулася до команди, її голос став холодним і рішучим:

— Ми стоїмо перед найтемнішою загадкою. Якщо цей проєкт реальний — це випробування для всіх нас. Для майбутнього наших дітей. Ми не маємо права помилитися.

У кімнаті запанувала важка тиша, яка важила більше, ніж усі слова. Лише тихе дихання і легкий шелест паперів нагадували про живих людей, що залишилися тут.

Вирій глянув у далечінь, прошепотівши ніби собі:

— Це не просто початок кінця... Це початок чогось, що змінить все. І ми маємо бути готові.

Кожен із шести детективів відчував цю вагу на своїх плечах —